Електронна бібліотека/Проза
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
й не один я!..
Микита не мав часу довго балакати з товаришем, бо знав, що Пріся й мати без нього неспокійні і, попросивши Дороша, щоб той як-небудь подав йому звістку про дальші події у війську, попрощався з ним.
Наблизившись до своєї хати, козак побачив, що до їхнього двору під'їзджає ціла хоругов польських уланів, і чув, як хорунжий, одрізнивши десять вершників, наказував їм розташуватись у дворі й у хаті на мешкання.
Почувши про таку напасть, жінки сплеснули руками, Микита ж, заступивши двері хати, почав доводити хорунжому, що це двір козака, по закону ж козаки вільні від перемешканя по їхніх хатах польського війська.
Хорунжий зразу розпалився, вилаяв Микиту хлопом та зрадником королеви звелів пустити його в хату.
Не маючи сили змагатися з узброєним військом і сподіваючись, що польське військо перестоїть у Корсуні недовго, Микита змовчав і відступився від дверей.
Хорунжий Квицинський був ще молодий шляхтич, а проте вже розбещений розпустою та ласощами життя. Невисокий з себе, русявий, з ледве помітними вусами. він складався б навіть на хлопя, коли б у погляді його очей не відбивалися всі десять смертних гріхів. Походженням з Великої Польщі, він мав Україну за завойовану Польщею землю, на всіх же українців, однаково, чи на посполитих, чи на козаків, дивився, як на хлопів польської шляхти.
То ж бо!.. - сказав з погрозою шляхтич, проходячи повз Микиту в хату. Гляди, щоб не нагодували тебе канчуками!
Галаган мовчки стиснув кулаки й пішов слідом.
Здибавши в хаті жінок, шляхтич зразу уп'явся очима в Прісю.
- Яка красуня!.. Слово гонору, я ніколи не бачив поміж хлопками такої вроди!
Кажучи це, він наблизився до Прісі й хотів узяти її за підборідця, але Пріся відхилилася, а Микита хутко заступив її, вхопивши хорунжого за руку.
- Не руште, пане! Це моя жінка!
- Ах ти, нахабний хлопе! - скрикнув Квицинський, відскочивши. - Ти насмів підняти руку на шляхтича? За це тебе треба провчити канчуками. Гей, улани!
Микита зрозумів, що хорунжий звелить його катувати, й рішивши краще вмерти, ніж зазнати ганьби, метнувся до дверей своєї світлиці, щоб ухопити шаблю.
Зрозумівши, що буде лихо, жінки зарепетували. Пріся з галасом кинулася до чоловіка, а Ганна простягла руки до шляхтича:
- Вельможний пане, пробачте! Ми ж не хлопи, ми козацького роду з діда й з прадіда. Ми не звикли, щоб з нами так поводилися!
- Козацького роду, так не хлопи? - гримнув шдяхтич. - Не навчилися ще, як поводитись з панами, так я вас навчу! Гей, улани!
У сіни увійшло скілька уланів.
- На стайню цього хлопа!.. - показав хорунжий на Микиту.
- Та всипте йому півсотні канчуків!
Але Микита встиг уже узброїтись і став у дверях, своєї світлиці гнівний та рішучий. Ще той не народився, хто б мене бив канчуками! - скрикнув він, вихопивши шаблю з піхви. Смерть тому, хто стуцить на поріг!
- Милостивий пане!... - кланяючись шляхтичеві просила тим часом Пріся. - Пробачте моєму чоловікові! Нате ж він і чоловік мені, щоб обороняти честь мою і бути моїм єдиним володарем. Щиро прошу вас, пане, пробачте й не гнівайтесь.
Шляхтич подивився у розпалені очі козака й зрозумів, що той справді живий до рук не дасться: робити ж з першого дня в Корсуні бешкет йому було не зручно. Хвилину він вагався і всі стояли в напруженні, а в решті хорунжий перевів очі від Микити до Прісі.
- Ну, красуню! Нехай буде по твоєму проханню. На цей раз подарую твоєму чоловікові, а вдруге нехай він свій гонор заховає, бо буде кепсько!
Далі хорунжий наказав дати помешкання на десять уланів і похвалився згодом прийти подивитись, чи гарно їм буде. Микита й Ганна лишилися дуже збентежені й засмучені, не знаючи, що чинити; Пріся ж, радіючи, що минулося лихо, почала умовляти чоловіка й матір, що не аби яке горе, якщо військові люди поживуть у них де-який час.
- Що ж маємо робити, мамо... - говорила вона. Перебудемо всі в малій світлиці, а уланам віддамо ваші дві горниці.
Ганна охала й бідкалася, що таке сталося без чоловіка, а проте, врешті мусіла скоритися й почала переносити свою й чоловікову постелю до дочки. Після того дня в хаті Цимбалюка життя повелося невеселе й пригнічене. У дворі й по хаті ходили чужі люди й хазяїнували, як хто хртів. З першого дня у Ганни почали зникати всякі харчі, далі не ставало птичини, а нарешті черга дійшла й до свиней. Ганна плакала й сварилася з уланами, але це було ні до чого, бо вони лаяли її й робили ще гірше.
Микита пішов був поскаржитись уланському полковникові, але з того трохи не сталося нового лиха: полковник доручив Квицинському розібрати Микитину скаргу й той, прийшовши до хати Цимбалюків, знову почав жартувати та залицятися до Прісі, а Микита знову хапався за шаблю, так що Прісі вдруге довелося благати шляхтича, щоб пробачив її чоловікові.
Через кілька день після того Пріся, як і щодня, пішла увечері з відрами до Росі по воду.
3 того часу, як до Корсуня прийшли поляки сумно стало над Россю. Не маячили вже тут,
Останні події
- 19.05.2024|11:47В Україні видали першу частину з трилогії Соми Морґенштерна
- 19.05.2024|11:41«Мій розмір – Чернівці»: у «Видавництві 21» триває передпродаж нової книжки Володимира Килинича
- 19.05.2024|11:36Вільні голоси Криму. До друку готують документальну книжку про кримських політв’язнів
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ