Фото - Галина Сафроньєва

 

«На мою думку, упродовж життя кожен пише свою книгу - зауважила на початку зустрічі Мар´яна Савка. - І наскільки різне у нас життя, настільки різні сторінки у книзі. Я б назвала 12-ту збірку Василя Махна «поетично та естетично оптимальною». А візуально-сенсове навантаження у цій книзі є дуже важливим і дуже Василевим. За що окреме «дякую» ілюстраторці Лесі Квик». До речі, частина ілюстрацій була намальована художницею ще до знайомства з Василем Махном, зокрема «портрет поета» був зроблений ще до роботи над книгою, і тільки згодом виявилося, що «поет» на диво схожий на автора збірки. Початково книга «Паперовий міст» містила лише 21 вірш про кохання.

 

 

За словами автора, у 2016 році він переживав внутрішню драму, наслідком якої стали ці вірші, що писалися на лептоп впродовж місяця щоденних поїздок у метро. Та згодом автор доповнив збірку другим розділом, залишивши, втім, незмінними «21 вірш про кохання і жодної пісні відчаю» -- своєрідну алюзію на збірку Пабло Неруди «20 віршів про кохання і одна пісня відчаю».

 

Два розділи збірки -  це і є два береги, між якими Василь Махно прокладає «паперовий міст» своїх пережиттів та відчуттів впродовж 2015-2016 років. Але не тільки між темами постає крихкий місток. «Паперовий міст» - це також тонка нитка зв´язку між двома домівками поета, між Тернопільщиною та Нью-Йоркщиною. «Відчуття дому - дуже інтимне переживання для мене, - каже поет. - Річ у тім, що сім´ю мого діда по батьковій лінії (Юрка Махна) переселили з польського кордону на Чортківщину. Я сам п´ять років прожив у Кривому Розі, потім - на Тернопільщині, пізніше мешкав у Кракові, де викладав у Ягеллонському університеті. І тепер ось, вже 17 років, - у Нью Йорку. Тобто втрата дому - це родинна карма для мене. Зараз мій дім є на березі океану: буває сідаю на велосипед і їду до Атлантики. Але сам «дім» для мене залишився метафізичним поняттям. Не дарма фільм Олександра Фразе-Фразенка про мене має назву «Дім на семи вітрах».

 

«Паперовий міст - це тонкий зв´язок між Америкою і Україною, між поетом і адресатом вірша, - пояснив Махно.-  Це символ, де кожне слово, рядок, вірш є частинкою моста, а сам міст - запрошенням до діалогу. Ви можете ходити цим мостом, проте не забувати, що він доволі крихкий, паперовий... У вірші, що так і зветься «Паперовий міст» є слово-загадка «Монток». Це «край землі», остання точка Лонг-Айленду з мальовничими піщаними пляжами, куди я поїхав в безуспішних намірах подивитися на будинок художника Джексона Поллока. Наслідком поїздки став вірш «Паперовий міст». Я дізнався, що у швейцарського романіста Макса Фріша є книга «Монток», яка описує почуття немолодого інтелектуала до 30-річної дівчини, його роздуми про вік, успіх, жінок. Власне, «Монток» і є ключем до вірша».

 

«Життя - це сума помилок. Мені подобається китайське прислів´я, що кожна людина, яку ти зустрічаєш на своєму шляху, - твій вчитель, - каже Василь Махно. - А далі вже тобі вирішувати: що брати від неї, а що ні. Так формується досвід. Єдине, що поетичний досвід не дорівнює життєвому. Він може не відповідати стилю твого життя. Це інший простір, в якому ти можеш себе вільніше почувати».