– Хотілося би більше дізнатися про підвищену увагу та інтерес батьків і натхненників «Коронації» подружжя Логушів до тебе, адже ми пам’ятаємо минулорічний фурор, під час вручення спецвідзнаки за «найеротичніший твір». Цього року пані Тетяна та пан Юрій довірили тобі вручати ще одну специфічну нагороду…

– Скажу, що для мене це велика честь. Адже « Коронація слова» – це майже моя родина. У нас – стосунки десятилітньої давності. Ще від часів Наради молодих літераторів Києва 2003 року, коли я від «Коронації слова» (яка була співорганізатором) одержала лауреатство. Потім вони ж мене підтримали під час виходу збірки «Оголена самотність»… І так – до цього часу…

Розумію, що мої поезії можна або сприймати, або не сприймати. Середньоарифметичного тут немає. Або – захоплення, або  обурення... ( усміхається)

От пані Тетяна обрала перше (сміється). І ця прихильність – взаємна. Моя з’ява завжди викликає шквал емоцій. Як для масштабного дійства, це – розкуто, незаангажовано, виклично. Зараз життя вимагає видовищ. Ось я їх і роблю…

– Розкажи про минулорічну спецвідзнаку…

– Все почалося з жарту братів  Капранових. Нагадаю: 1 квітня 2012 книжковий портал «Друг Читача» розмістив кілька жартівливих новин, які наступного дня передрукували в низці  Інтернет-видань. Новини виглядали настільки переконливо, що спокусили навіть журналістів. Найпринаднішою з новин була  така: «Коронація слова» започаткувала премію за найкращий опис сексу в літературі «Спокуса»,

От, довелось тоді мені за жарти Братів відповідати (сміється),бо мене ж обрали на вручення цієї премії минулого року авторці роману «Курва» Христині Лукащук, відзначеного журі. То треба ж було вигадувати все, щоби привернути увагу до такої акції.  Радію, що моя подарована «Камасутра» стала в пригоді для теоретичного (!) визнання пікантного твору, який має попит у читача, не залежується в книжкових крамницях.  Еротика ж така штука, що і вабить, і провокує водночас… Тому і вічна – спокуса.

 А дерев’яна ступка «для перетирання еротичних фантазій», яку я презентувала Логушам,  лібідозує офіс «Коронації слова», як зізналася на цьогорічній прес-конференції пані Тетяна. Разовий жарт – разова відзнака.

– А як виникла відзнака за «найепатажніший твір»?

– Справа в тому, що я беру участь у засіданні журі з пісенної лірики. Ситуація виявилася непроста. Засідали понад чотири години. Як відомо, що пісенна лірика – жанр  специфічний. Тому яскрава і густа метафора не вельми вписується, як виявилось, в поширене уявлення про сучасну пісню. Артистичні молодіжні тести з гарним звукописом, варіюванням образів і тем, нестандартним поглядом на речі лишаються поза пильною увагою членів журі, зорієнтованих на розмаїті смаки. Я добросовісно перечитала кожну з пісень. Мене прикро вразило, коли одна з поданих на конкурс пісень з високою культурою образотворення, з гнучкою мелічною ритмікою реально не вписалася в усі можливі і неможливі формати, обстоювані журі. Твір привернув не тільки мою увагу, а  й пані Тетяни… Шкода втратити талановитого автора (усі ж під псевдо), що не вкладається у наперед задані стандарти. Тому як соломонове рішення було таким: відзначити пісню за епатаж, тобто за нетрадиційне виконання  чи написання твору, різко відмінне від звичного (може виражатися у художньому трактуванні образу, у техніці).

Тому, думаю, це буде цікавою відзнакою. І заслуженою. Це – головне. А література ж – завжди виклик!

 – Що цього року Леся Мудрак вигадає для нагородження?

– Ще у фантазіях (сміється). Це, насправді, – складніше, ніж нагородити за еротику (іронічно)… Хочеться, щоби це перегукувалось з настроями твору…

 Розмовляла Тетяна Землякова