Мій вічний напарник по радіо-шоу Сашко Лірчук погортав електронні сторінки моїх блогів і запропонув робити те саме, але у форматі тригодинної вечірньої передачі «для дорослих». «Дорослість» програми передбачає не лише рефлексії на тему «пра ета», а ще й розмірковування з приводу пияцтва, наркотиків, адреналіну, політики, апокаліпсису і проносу. Бо вдень говорити в ефірі про пронос не можна.

Блукаючи щоденниками цікавих персонажів, якими рясніє моя френдстрічка, я колись подумала, що було би добре, якби цікаві і «незручні» теми були доступні для широкого обговорення не лише інтернет-користувачам. І одразу ж зрозуміла, що всі цікаві віртуальні дискусії здебільшого відбуваються саме завдяки анонімності, яку може забезпечити  інтернет. І радіо! – раптом дійшло до мене, і я  почала ритися в блогах у пошуках першої теми для «Силіконової жесті». «Батьківщина – гівно» - побачила я цитату з вірша Дмитра Лазуткіна. О, жесть. Тема вимальовується. На першу програму я запрошу Лазуткіна, що періодично отримує гранти від сусідніх держав, які підтримують українських митців. А ще запрошу білоруса і письменника Антона Кашлікова, який втік з Мінська до Києва, зручно вмостився тут успішним журналістом і не збирається повертатися на історичну батьківщину. Ну і щоб розбавити товариство буквоїдів, покличу баскетболіста NBA Станіслава Медведенка, що двічі ставав чемпіоном у складі «Лосанджелес Лейкерз» але зрештою повернувся додому розбудовувати український спорт.

Після прямого ефіру я викладатиму враження в своєму блозі на Сумно?ком, і там же можна буде знайти аудіо-файли з найцікавішими фрагментами «Жесті», напроситися на наступний ефір чи висловитися на свіжообрану тему.

Якщо когось цікавить, якого милого моя жесть все ж таки силіконова, я чесно відповім: бо я дурна баба, і що з мене взяти?