Орко Лінинський стає свідком самогубства невідомого юнака у львівському готелі. Приїхавши у рідний Старий Самбір на літні вакації, він знову стикається зі смертельним випадком, цього разу навмисним убивством. Щось підказує йому, що обидві смерті пов’язані між собою, є в них щось спільне. Але що? Життя підкидає юному сищику-аматору певні підказки. Треба б пов’язати їх у одне ціле і добряче подумати, що й до чого. У цьому старшому братові допомагає метка й розумна сестричка Дора.

Другий роман Наталі Тисовської «Справа про експропріацію» продовжує цикл кримінальних ретророманів про юного сищика Ореста (Орка) Лінинського, розпочатий романом «Справа про чорну ропу». Події знову відбуваються на Галичині, у славному місті Старий Самбір. Щоправда, ним оповідний простір твору не обмежується, розширюючись до великого й гамірного Львова, а також охоплює прилеглі до цісарської України землі «царату», де відбуваються буремні події першої російської революції. Насамперед, мова йде про хвилю єврейських погромів, що відбулися о тій порі в «цараті» й спричинили хвилю еміграції євреїв до Австро-Угорщини. Серед мігрантів є й такі, які займаються й на новому місці старими, досить непривабливими й протизаконними справами. Саме вони привертають до себе увагу юних героїв твору.

Взагалі, як і у першій частині циклу, кримінально-детективна лінія посідає тут другорядне місце. На першому плані залишається опис життя цього колоритного краю на початку ХХ століття. І якщо у «Справі про чорну ропу» увага зосереджувалась в основному на міжнаціональних відносинах, то цього разу авторка більше уваги приділяє культурно-мистецькому життю Галичини. Ми зустрічаємо описи гастролей американського шоу Буфало Білла, перших футбольних змагань на тутешніх землях, шахових турнірів. Знайомимось зі змістом тогочасних періодичних видань, який ілюструє коло питань, що цікавили суспільство. Це проблеми міграції, революційні події, зростання злочинності, культурні й літературні новинки (зокрема, перша публікація українською мовою «Острову скарбів» Стівенсона). Авторка невимушено відтворює місцевий колорит з його речовими і духовними реаліями (такими, як яскрава й неповторна місцева говірка).

Поряд з вигаданими персонажами діють і справжні історичні особи тої пори. Так, подружкою молодшого Оркового брата Михаська є Яся Райхертувна – у майбутньому відома польська скульпторка у стилі ар-деко Яніна Райхерт-Тот. Хто знає, чи не подарована Михаськом статуетка роботи місцевого різьбяра Осипка Сиґерича стала поштовхом до початку творчого шляху Ясі?

Слідкувати за роботою юних сищиків (насамперед, Орка й Дори) досить цікаво. Вони дотепні і вигадливі, а хід їхніх думок, пошук аналогів та асоціацій буває парадоксальним, що й дає врешті-решт позитивні результати. Однак, як вже зазначалось, не це є стрижнем роману. Головним, гадається, є показ життя галичанської молоді тих часів, відтворення їхніх думок, вчинків, уподобань. Оповідь Тисовської дуже правдива й реалістична, немовби авторка сама була свідком тих подій. Чимсь цей роман нагадує біографічний роман Юрія Смолича «Наші тайни», присвячений майже тому ж історичному періоду (початок першої світової війни). Таке ж зацікавлення футболом, схожі літературні смаки. Хіба що шоу Буфало Білла не вистачає. Що ж, Галичині пощастило більше. Хоча, хто знає, кажуть, що шоу «Дикий Захід» у 1906 р. побувало у кількох містах України. Може, знайдеться десь у архівах додаткова інформація про мандри північноамериканських ковбоїв українськими степами на початку ХХ ст. А поки що чекаємо на нові зустрічі з Орком Лінинським та його командою.