За життя митець не був гідно оцінений, після смерті – довший час – замовчуваний в «комуністичній» Польщі. До цього дня мало хто читав його романи; його п’єси ставляться у версіях театру абсурду, вихоплюючи з глибокої літературної драматургії якісь провокативні речі, з натяком на еротизм та буфонаду, а коли йдеться про портрети, створені «Одноосібною Фірмою «С.І.Віткевич», кожен так званий «знавець» прагне зробити акцент на позначках зужитого алкоголю чи наркотика. Часто виникає розуміння, що навколо постаті генія польського авангарду роками створювалася аура скандалу і провокації, з метою показати Віткація напівбожевільним алко- і наркозалежним блазнем і циніком. Плітки, від яких страждав Станіслав Ігнацій, зараз переросли в літературні анекдоти не завжди пристойного змісту. Проте, ім’я його знане і відоме, нехай навіть у невідповідному контексті. 

Гірша ситуація з українським читацьким колом, якому ані ім’я митця, ані назви творів ні про що не говорять. Нечисленні статті, які ми досі зустрічали в україномовній періодиці, містили перекручені чи додумані факти і також були розраховані на сенсацію. Перекручування починалося вже з імені Ігнацій, яке аматори записували як «Ігнаци», відповідно псевдонім Віткацій (утворене від Віткевич + Ігнацій) теж записували як «Віткаци». Не знаючи біографічних деталей, зазначають митця як Станіслава Віткевича, хоча так звали батька – також знаного в Польщі художника, архітектора, мистецтвознавця. Справжнє ім’я Віткація – саме Станіслав Ігнацій Віткевич! І ніяк не інакше. Не бракувало також помилок в перекладах назв творів. Воно й не дивно, адже першими прозовими творами Станіслава Ігнація Віткевича, перекладеним на українську мову, стали романи «Прощання з осінню» і «Ненаситність» (обидва в перекладі С.Бреславської), видані 2023-2024 рр. у в-ві Фоліо. Поодинокі літературознавчі дослідження стосувалися винятково драматургії і Теорії Чистої Форми, писалися на ґрунті російських перекладів, московських літературознавчих наративів, і лише в поодиноких випадках – послуговуючись джерельною базою на мові оригіналу.

Враховуючи вище сказане, хочемо зробити виразний акцент на тому, що літературознавство давно мало потребу в такому системному збірнику, який би – поруч із дослідженнями професора Януша Деґлера і Анни Міцінської – розвіяв брудні міфи про одного з найбільших митців «міжвоєнного періоду». Тож книжкою-відкриттям стала колективна монографія Інституту Віткація (Варшава), промоцію якої на теренах України здійснює видавництво «Дух і Літера».

Назву «Віткацій. Хижий розум» упорядники взяли з твору Чеслава Мілоша «Трактат моральний» не випадково. Як ми вже зазначали, історія світового мистецтва знала багатьох геніїв, диваків, експериментаторів, але такого явища, яке мав польський аванґард міжвоєнного періоду, не було в жодній культурі. Без перебільшення: письменник, філософ, драматург, сценограф, художник, фотограф, концепціоніст, дослідник – Станіслав Ігнацій Віткевич – створив власний погляд на художню творчість, власний культурний простір, став справжнім явищем у мистецтві. Своїм літературним вчителем він вважав експресіоніста і містика Тадеуша Міцінського, авторитетом у філософії – неокантіанця Ганса Корнеліуса. В живописі, пізнавши роботи багатьох світових майстрів, створив свій неповторний стиль – Чисту Форму. Його поведінка була ексцентричною, погляди – глибокі, відірвані від сучасної йому епохи, пророчі, занурені як в суть людської природи, так і в майбутнє людства. Був одним із тих, кого в усі часи називали «не від світу цього». Проте, це чи не єдиний митець, який, завдяки своєму «хижому розуму» ментально перемістився в наступне століття, надихаючи на творчість нові і нові покоління. Віткацій не просто випереджав епоху – своїм символізмом жив поза її межами; не до кінця зрозумілий сьогодні, даючи наступні теми для досліджень. Час і досі не може наздогнати його, і в цьому суть геніальності.

В шістнадцяти розділах представленого читачеві збірника розкриваються всі аспекти життя і творчості Станіслава Ігнація Віткевича. Науковці з «Інституту Віткація» (Варшава) – Януш Деґлер, Пшемислав Павляк, Марек Среднява, Томаш Павляк, Ізабела Цурилло-Клаґ, Альвіда Байор, Томаш Бохенський, Мацєй Домбровський, Генрик Папроцький, Малґожата Вражич, Беата Зґодзінська, Стефан Околович – детально аналізують Віткація як драматурга, філософа, «вихователя народу», художника-портретиста, фотографа-новатора, навіть автора «нечистої форми» – романів.  Перекреслюючи безглузді вигадки, читачам подаються цікаві факти життєвого шляху митця, прослідковується шляхетський родовід Віткевичів. Короткі вибірки із розмаїтого листування розкривають вразливу, чуттєву особистість Майстра епатажу. Узагальнимо, що збірник «Віткацій. Хижий розум» дає відповідь майже на всі питання, стосовно того «яким був», «як жив», «що і як творив» геній мистецтва, який закінчив свій життєвий шлях і навіки залишився у Великих Озерах на Рівненщині. 

Сподіваємося, що перекладена на українську мову монографія стане справжнім відкриттям, дасть можливість українським літературознавцям, які досліджують польську літературу міжвоєнного періоду збагатити свої знання, розширить спектр досліджень і поповнить коло віткацологів новими прізвищами. 

Віткацій. Хижий розум : [Монографія / упор. П.Павляк, М.Среднява] / пер. з пол. і передм. С.Бреславської. - Варшава: Instytut Witkacego. - К.: Дух і Літера, 2024. - 532 с.