На десятому небі живе Бог, біля нього – євангельські святі і, звісно, Беатріче. Бо куди ще міг її поселити закоханий Данте? У романі Володимира Даниленка «Ніч із профілем жінки» опис раю викладається від імені Луки Великоборця. Цілком добропорядного молодика вночі покликав голос, і він мовчки зібрався й пішов на станцію, доїхав до кінцевої зупинки, а далі його повів лісом приблудний собака. Вони перебрели через невеличку річку, минули поле, і Великоборець опинивсь у саду, який охороняли суворі сторожі.

Якщо в Данте рай уособлюють десять небес, то в Даниленка сім ліній. На кожній лінії райського саду стоять корпуси, наче в елітному пансіонаті, де відпочивають і розважаються праведні люди. На першій лінії раю перебувають зразкові батьки, які всю любов вклали в своїх дітей. На другій лінії – реформатори, які внесли багато зусиль у реформуванню своїх країн. Коли я читала роман, то подумала, що з України на другій лінії не поселили б жодного політика. На третій лінії живуть закохані, і тут читач знайде нарешті Данте і Беатріче. На четвертій лінії Даниленко поселив відомих письменників, режисерів, акторів, співаків, художників, які чесно і самовіддано служили своїм музам. Тут ми зустрічаємо Марусю Чурай, яка переживає, що отруїла Гриця, а біля неї Панаса Мирного, що втік від своєї істеричної дружина, яка в припадках агресії стріляла з дробовика. На п’ятій лінії райського саду живуть філософи, мудреці й великі вчені. Тут читач знаходить Бердяєва, що випитує у Сковороди, як той утік від нареченої по дорозі до церкви. На шостій лінії живуть релігійні лідери та справедливі правителі, серед яких Великоборець зустрічає Ганді. Ну, і нарешті на сьомій лінії живе Господь і найближче оточення святих і праведників. Опис раю подається так, як це робить у багатьох своїх творах автор роману «Ніч із профілем жінки», яскраво, але іронічно.

Я Художня модель Даниленкового раю увібрала в себе і досвід аврамічних релігій, і досвід різних літературних творів. Це вічний сад, в якому живуть праведні душі. І в Данте, і в Котляревського образ пекла запозичено у Вергілія. У Даниленка про пекло розповідає Мар’ян Розпутний, який через нічну злопригоду потрапляє в похмуру місцину, що міститься під Туровцем, недалеко від Житомира, де, власне, і відбуваються події роману. Даниленкове пекло – це поле з болотом і палаючим торфовищем. На цьому полі горять і чадіють від диму, спокутуючи свої земні гріхи, люди, що жили до Мар’яна Розпутного. Тож він знаходить там свого прапрадіда і навіть патріарха роду Кушнірів, що кілька сотень років тому вбив останнього тура і за це був покараний спокутувати свої гріхи в пеклі. Кушнір відомий з повісті Володимира Даниленка «Сповідь джури Самойловича», що входить до родинних хронік «Грозі над Туровцем». І книжка «Грози над Туровцем», до якої, крім повісті «Сповідь джури Самойловича», увійшли роман «Клітка для вивільги» та оповідання, об’єднані родовими історіями, і роман «Клітка для вивільги» входять до туровецького циклу, в якому белетризована історія України постає регіональним міфом, що подає історію України, як історію українських родів. Раю і пеклу в романі Даниленка відведена роль психологічного фантому, адже змальовані події відтворюють, як працюють механізми підсвідомого, коли люди не можуть пояснити, що відбувається з ними в реальному житті. Частина історій проходить у реальному світі, а частина – у підсвідомості людей, що стали жертвою соціального експерименту підлітка Борика Першка, що уявив себе месією, який рятує світ від деградації та чергового апокаліпсису.