От уміє ж український письменник Василь Слапчук здивувати-вразити! Знаю його вже три десятиліття, прочитав (і не воднораз) усі його книжки, однак спрогнозувати, яким буде новий твір цього добродія – просто неможливо!

Наразі тримаю в руках дуже красиво виданий величезний том обсягом майже 600 сторінок і щиро переконаний, що нічого подібного досі в українській та світовій літературі не було. По-моєму, це – одна з найкращих книжок Василя Слапчука, яка достойна Нобелівської премії.

Взагалі, «Роман & роман» – це найкращий вибір для людини, залюбленої в Слово. Книжка для неспішного, вдумливого і захоплюючого читання. Недарма вона вийшла у серії «Великий роман». І справа тут – зовсім не в обсязі. Бо ця книга справді велика – за значимістю, глибиною, проникливістю та душевністю сказаного. Маємо зразок елітарного мислення, унікальний роман-цитатник, що дивовижно зібрав під однією суперобкладинкою найвизначніші та найцікавіші здобутки філософів і письменників світового рівня.

Тобто це – яскравий роман для тих, хто прагне збагатитися духовно й інтелектуально. Кожне слово в ньому – значуще, кожне речення спонукає до роздумів.

Я з дитинства люблю читати, тож і зараз щороку прочитую понад 400 книжок, деякі стають моїми улюбленими. Однак в одному романі Слапчука я знайшов стільки духовних скарбів, дізнався стільки нового, що просто знімаю капелюха перед одержимістю, інтелектом і подвижництвом автора, який зумів не лише перечитати еверести книжок, а й витворити власний непроминальний та неповторний художній шедевр; наснажити його мудрістю, благородством, чутливістю та чарівністю.

Книжка – оригінальна, несподівана і не нудна. Вона – про літературу, про неймовірні пригоди славетних письменників. Адже все те, що говориться про текст, можна сказати і про життя. Після прочитання цього вражаючого роману я навіть змінив своє ставлення до деяких класиків та сучасних авторів, яких, здавалося б, добре знав і давно мав уявлення про їхню творчість.

От хоча б той же таки Генрі Міллер. Процитую наразі його твір «Книжки в моєму житті»: «Це був своєрідний експеримент між мною і моїми читачами – експеримент, який я повинен був виконати. Вибрані для цитування фрази стали моїми власними, і я відчував, що зобов’язаний передати їх далі. Хіба не знайшли вони в моєму житті таке саме значення, як випадкові зустрічі, кризи і події, описані мною як мої власні?».

Або – невідомий мені донедавна Мішель Бютор («Критика і творчість»): «Подібне відображення – одна з основних характеристик сучасного мистецтва: роман про роман, театр про театр, кіно про кіно; воно багато в чому схоже з мистецтвом попередніх епох, зокрема з бароко; в обох випадках таке замикання питань на собі самому – відповідь на зміну картини світу, замикання, що не пропонує ніякого обмеження, ні засліплення відносно інших – не тільки тому, що саме серед них письменник показує нам своїх письменників, а й тому, що всі інші певною мірою вже письменники, він нам розповідає і про них теж, вони вже музиканти, вже художники… і всередині твору виникає не вигаданий твір мистецтва, а ціла система переломлених зображень. Проста перспектива, що йде в нескінченність (роман про роман), – тільки початковий рівень цієї системи».

Певною мірою наведені тут міркування – і про самого Василя Слапчука та його «Роман & роман». Однак автор – український письменник, і в його книжці передусім відображена українська епоха з усіма її реаліями. А один із головних героїв – Роман Z – добровольцем іде на війну, відчуваючи на собі і самодурство та недолугість рідненьких «кабінетних» генералів, й оту недружність українців, що стала вже притчею во язицех і, власне, головною причиною усіх наших бід. Він страждає та розчаровується, від душі шпетить свого Старого, котрий і досі, наче химерний середньовічний Дон Кіхот, воює з млинами й старомодно вірить у добро, справедливість та… якесь призначення справжньої літератури, і вперто не бажає втрачати свої ілюзії й пристосовуватися на догоду цинічній дійсності, в якій недолуго переплутані трагедія і фарс.

Не прагне такої облудливої акомодації й інша героїня – вродлива молода жінка на чудернацьке ім’я Новела, яка наполегливо та самовіддано пливе проти течії, й зазнавши несправедливих бід, вирішує… змінити стать. Новела раптом перетворюється на ставного і вишуканого юнака Романа S, не втративши своєї чарівної допитливості.

Безумовно, симпатичний у своїх парадоксальних вчинках та роздумах і сам Старий, письменник, котрий по-справжньому вболіває за обох своїх Романів та жінок, які водночас знаходяться поруч, і буквально живе від книжки до книжки. Власне, у романі – багато й авторських афоризмів. «Після того, як мені дали потримати сонце, все, що я роблю, я роблю подумки». Геніальна фраза!

Або таке: «Чоловіча фантазія, коли це стосується жінки, дуже хвороблива. Варто чоловікові помислити про жінку, як уява одразу ж починає щось домальовувати. Усі наші реальні жінки наполовину вигадані. Жінка лише піщинка, яка у мушлі чоловічої уяви перетворюється на перлину.

Або не перетворюється. І назавжди зостається піщинкою в оці. Муляє, подразнює… Око ж ніяк не прокліпається, не проморгається».

Авжеж. І як же тут не погодитися з Василем Слапчуком: «Мій дім – це не просто житло. Я ношу його з собою, наче равлик мушлю. Мій дім – це я сам».

«Література вміщає геть усе і в ній залишається ще сила-силенна вільного місця». Гарно! «Нікому не дано прожити начисто чернетковий варіант власного життя». Так, Василю.

Звісно, не переказуватиму сюжет цього дивовижного роману, де література невіддільна від реальності, а реальність перш за все потребує гарної літератури. Де письменник мимоволі впускає в особисте життя начебто вигаданих ним же демонів, одержимий ними, а потім, самовіддано завершивши черговий роман, з полегкістю повертається до повнокровного, «вільного» та «людського» буття… Втім, це ненадовго, адже в голові – вже інший хитромудро спокусливий задум. Тож крилам за спиною тісно, хочуть швидше розпросторитися й боліти чимось небанальним, непристосованим, космічним, одне слово – божим.

Натомість – ще кілька колоритних цитат із нового роману. «Звертаючись до мистецтва, ми зможемо тоді лише конкурувати з природою, коли хоч трохи запозичимо в неї метод, за допомогою якого вона творить», – пише Йоганн-Вольфґанґ Ґете у листі до Гердера.

«Честолюбністю письменника, його метою, скажемо, його клопотом, його вічним клопотом було спочатку написати твір настільки ж оригінальний, наскільки і повчальний, твір, який мав би, міг би мати силу, стимулюючу конструкцію, оповідь, фабулу, дію, одним словом – спосіб написання сучасного роману», – відверто зазначає Жорж Перек у своєму «Зникненні».

«Адже і його творіння – світ, людина – є лінгвістичними по суті, зрештою є навіть проблемою орфографії, як і той світ і ті люди, що їх я тепер у свою чергу хочу показати», – наголошує Гаррі Муліш у «Процедурі». Дотепно!

Отже, я переконаний, що «Роман & роман» подарує неймовірну насолоду всім поціновувачам якісного слова, наповнивши вечори спокоєм і затишком.