Якось я поріднилася з Яном Тьорсеном - через саунд-трек до "Амелі". І з самою Амелі теж поріднилася - через промовисті фотографії, крупинки цукру на столі і малину на кінчиках пальців... 
У мене багато рідні по світу. З деяких пір улюбленим абрикосом на цьому генеалогічному древі стала Міла Іванцова. Це було давним-давно - коли у журналу "Наталі" був невигаданий мільйонний наклад, а матеріали до редакції приходили в паперовому вигляді - на машинописних аркушах. За службовим обов´язком я пропускала через себе величезну кількість оповідань, повістей, есе - деякі чіпляли, дряпали, залишалися в серці... 

Як і оповідки Міли (тоді ще нікому не відомої Людмили Іванцової) - настільки ж тонкі, наскільки й глибокі. Є речі, які так щільно і затишно укладаються в комірку пам´яті, що коли цей образ спливає, він щоразу викликає швидкоплинне відчуття щастя - ніби ти повернувся додому після вогкого листопадового дня, а тебе зустрічають чашкою чаю з молоком і медом... Подібне я відчуваю завжди, коли в непогожий день в поле мого зору потрапляє автомобіль у дощових краплях. Тому що в романі Міли Іванцової "Родовий відмінок" героїня зробила таку неймовірну аерографію на машині – ніби та потрапила під дощ. Подібне я відчуваю щоразу, коли стикаюся з чиєюсь (або своєю власною) спробою поколупатися в минулому, щоб змінити майбутнє. "...Ця глина вже запеклася..." - сказала героїня повісті "Моя бабуся спала з Саган", і вона абсолютно права. 

Так багато відгукується в душі після цієї книги, що здається: десь у паралельному всесвіті я сама була учасником цих подій! Стільки потрібних і важливих слів - точних настільки, що пробирає містичний трепет - "звідки вона це знає?!" Головна героїня настільки впізнавана і "своя", що здається, ніби вийшла з сусіднього під´їзду! Ризикну здатися дріб´язковою і недалекою, але крім співпереживання до Поліни і радості за неї, я відчула ще пекучу заздрість! Автор силою свого таланту дозволила своєму персонажу відчути, пережити справжнє диво, про яке мріє кожен. Кожен читач, якщо він читачка. І особливо під Новий рік... 

Може, зі мною стався такий чарівний збіг - листопад, особисті обставини, річниця знайомства з Мілою - але я реально не могла відірватися від книги! Адже щоразу, коли здавалося, що "ну ось, тепер-то все зрозуміло!" письменниця раз - і закладала новий віраж! І ти просто сидиш і кліпаєш очима від здивування і захоплення. Втім, "захоплення" - це дуже поверхневе визначення того, що я відчувала, читаючи "Бабусю". І якщо ви теж скучили за тим, як захоплюючий сюжет поєднується з чудовим ліризмом, щоб закласти підґрунтя для майбутніх роздумів про хитросплетіння людських доль, то категорично рекомендую! Єдиний недолік книги - вона надто швидко читається! Я проковтнула книгу "Моя бабуся спала з Саган" за два дні. Проковтнути її за одну ніч (як я зазвичай роблю з творами, які мене захопили) завадила застуда...