Цю книжку не можна читати похапцем, інакше вона "пройде повз". Вона – для читання неспішного, вдумливого. Тоді поволі розчинятиметься у свідомості, мов цукор у теплому чаї, наповнюючи єство багатозначним виразним змістом.

Ілюзії, реальність, пошук Чогось Надважливого, сенс буття і пошук свого місця у Всесвіті – ті теми, що мене найбільше хвилюють на даному життєвому етапі. І всі вони тут присутні, ба більше: книга зіткана з них. Тож дуже доречно втрапила до моїх рук.

"Гра в життя" – для тих, хто шукає відповідей, хто спраглий пізнати Щось, збагнути, що справді важливо, а що – марнота, сміття, чим часто заполонені наші думки, свідомості, зрештою й життя... Недарма видана у "Мисливій серії". Таки є над чим помислити.

І хоча за жанром, окрім філософської, книга є фентезійною, однак насправді тут багато земного, повсякденного, воно представлене тут у різних ракурсах, розкрите в різних іпостасях – від надважливого, до цілковито абсурдного, яким часто охоплене життя, що, - о парадокс! - витворюємо самі ж ми.

Оригінальною є структура роману-триптиху. Автор наче грається з читачем, показавши спершу події, що відбуватимуться наприкінці книги, по тому – розповідаючи те, з чого все починалось і зрештою – наповнивши серединою. І та середина – третя частина, що має назву "Розмови" – мов пісок із пустелі мудрості, що благодатно наповнив чашу з розкиданими пазлами історії, гармонійно її довершивши. Майже ущент наповнена цікавими філософськими міркуваннями, і вщент мною "помальована" (люблю відмічати цікаві думки і вислови у книгах, які читаю).

Приміром, такі:

"Віра в себе – це, певно, найпростіше й водночас найскладніше для людини. Простішої мотивації, мабуть, і не знайти. Але щиро повірити в себе, у свою справу неймовірно складно; а точніше навіть не повірити, а довіритися – довіритися самому собі".

...і по тому..:

"Оце ж бо питання: якщо віра дає людині таку силу, то чому так мало людей користуються нею, а натомість так багато зуживає її марно, вірячи в усілякі дурниці й викидаючи на вітер таку потугу, котра може дати кожному жити так, як йому прагнеться?"

Або ж іще:

"...А знання одне – однакове для всіх. І все, що існує, має одну суть і конкретне, виразне розуміння. Тому знання є в усіх, і дане всім. Питання лише в тому, хто хоче його розкрити й отримати, а хто ні. Перші прагнуть, а другі просто існують, – зітхнув старий. – Прагнення породжує рух і розвиток. Існування – застій і розпад. Яким шляхом іти, кожен вибирає сам"...

"...У світі немає нічого абсолютно слушного, вічного, сильного..."

І так можна цитувати безкінечно. Особливо із третьої, що є серединою історії, частини.

Кожний автор свідомо чи несвідомо закладає у текст власне світовідчуття. І коли світовідчуття автора і читача співпадає, тоді книга – точно "твоя", бо бачиш, прочитуєш у ній власні думки, переживання чи розкриваєш у собі щось нове, те, що зачіпає в тобі цей текст.

Це – "моя" книга. І я обов’язково дам її на прочитання спершу синові, котрий любить і читає більше від мене, а тоді – друзям. Бо вона того вартує. Вона – спонукає до Прагнення!