Чесно зізнаюсь: якби не екранізація Девіда Фінчера, фільми якого дуже люблю, – навряд зацікавилася б цією книжкою. Певно, мене зупинила би назва. Надто вже чоловіча. Однак фільм свого часу мене вразив, а фінал – просто-таки розірвав. Тому книжку дуже хотіла прочитати. Щоправда читаючи, таки шкодувала, що бачила фільм і знаю та розумію, що й до чого. Та й позбавлена отого ефекту несподіванки і подиву в фіналі. Проте від того читання було не менш захопливим. Зрештою люблю чоловічу прозу, тож...

«Бійцівський клуб» вважають культовим твором, далі зацитую з опису на обкладинці: «про кризу сенсу життя й «чоловічості» в сучасному корпоративному суспільстві».

Переважно короткі речення, наче постріли, вистрілюють потоком хворобливої свідомості головного героя. Приміром, такий шматочок тексту:

"ПРИВІТ! Я в ДЗЕНІ. Це КРОВ. Це НІЩО. Привіт. Усе на світі ніщо. Так класно бути ПРОСВІТЛЕНИМ. Як я.

Зітхання.

Погляд. За вікном. Пташка.

Начальник питає, чи це моя кров.

Пташка лине за вітром. Я подумки пишу коротке хайку.

Без гнізда пташка

Весь світ домівкою зве.

Жити - ось мета "...

Насправді це круто. Справді круто. Чудово передає внутрішній світ героя. Читається швидко, не помічаєш, як перегортаються сторінки: а що ж далі?

Книжка про те, ЩО може трапитися з пересічним чоловіком (та й жінку теж таке могло би спіткати, чому ні? Хоча чоловіки, на мою суб´єктивну думку, незважаючи на стереотипну наліпку «сильна стать», насправді слабші й менш витривалі. Принаймні в заглибинах своєї пам´яті я не змогла відшукати бодай один випадок ТОГО з жіночою статтю – вже вибачайте, не можу назвати ТЕ, то був би шалений спойлер) посеред бурхливого хаосу життя, переповненого фальшем, якої він терпіти не може. Та й чи життя це – так, існування, бо справжнє життя не має нічого спільного з існуванням. ...Котрий перебуває у пошуках сенсу та Себе, кращого, а ще – ідеального світу. Й дійшов у тих пошуках аж до краю прірви... Якби цей чолов´яга справді ЖИВ, був задоволений СОБОЮ, всім довкіл – з ним би ніколи всього ТОГО не трапилося. Хоч мало хто, перетнувши вікову поділку «сорок», усім і собою вдоволений... Хіба ті, що пізнали дзен. Не той дзен, що пізнав герой уже ПО ТОМУ, як із ним трапилось ТЕ. Інший. Справжній.

Надто вразливим і тонким натурам «Бійцівський клуб» не рекомендую. Ця направду провокативна, грубувата річ не занурить вас у стан просвітлення і втіхи. Вона – для спізнання геть іншого роду емоцій і вражень.

Наостанок ще така цитата:

"...Черговий доказ того, що сьогодні ти собі щось думаєш, волочишся по цьому світу, а завтра ти – просто купка гною, харч для хробаків". 

Жорстока, але ж правда!