Літературна критика стає анахронізмом. Принаймні, в Україні. Ніхто нікого не слухає. Всі на своїй хвилі. Тому зникає бажання писати про книжки. Висловлювати свої зауваги чи побажання.  Хоча для мене це не є проблемою, бо й надалі пробую розмовляти з автором, особливо, коли він – потенційний автор - до такої розмови надається.

Ірина Мельник з Рівного ще 2012 року видала свою першу поетичну книжечку «Віками зшиті слова». Чомусь я її пропустив, а можливо просто не бачив. Так чи інакше, але вірші Ірини Мельник для мене тоді не стали відкриттям. Має рацію Василь Махно, в якомусь з інтерв’ю твердячи, що для сприйняття поезії потрібні тонші матерії. Але суть полягає не тільки в тонкощах матерії, але й тонкощах авторського відчуття.

Нова поетична книжка сприймається як художній альбом. Якісні художні ілюстрації Надії Каламєєць і дизайн Георгія Трохима перетворили книжку в мистецький проект.

Щодо віршів, то вони гармонійно виповнюють цей альбом відчуттями, настроями, переживаннями ліричної героїні. Тематичне різнобарв’я книжки очевидне: від інтимного вірша до віршів, викликаних українсько-московською війною (але у віршах немає буквалізму і натуралістських картин війни, - тут інший підхід – настрій тривоги і переживання) до віршів медитативно-філософського характеру.

Верліброва складова віршів плавно переплетена з римованою традицією. Чимось форма віршів наближується до народних дум, з їхньою ритмічністю, фольклорними вкрапленнями і переходом на прозові ритми.

Але все дуже органічно, нічого зайвого у таких структурі вірша немає. Все витримано на рівні естетичного такту і смаку.

Своєрідне обрамлення книжки складають вірші про Париж – « Париж» (с.4) і « Ти –Париж» (с.94-96), який, до того ж, подається в перекладі Катерини Черакаєвою французькою. На початку року Ірина Мельник робила презентацію цієї книжки для української спільноти в Парижі. Можливо, для цього проекту і були написані ці вірші.

Хоча урбаністичний контекст книжки є визначальним. Але знову є таки, тут не стільки подається місто як архітектурна пам’ятка, як відтворення своєрідної настроєвості міської культури.

Кожний вірш сприймається як живописне настроєве полотно. А ще колоритні метафори, які врізаються у пам´ять: „ Всі пальці у поля до сліз забинтовані житом “ („ Париж“); „ Серце з кришталю і терпкість грушково-дорослих розмов, // Дякую, мила, за яблучний запах у слові “ („ Яблучний запах у слові“); „ Наші руки по лікоть обтяжені осінню й степом “ („ Ми поети німі“) та ін.

Загальний настрій книжки – якоїсь глибинної пастельної туги, навіть у тих віршах, де є відголоси війни:

Я завжди хотіла, щоб в мене був брат,

Щоб він дарував мені квіти,

Щоб оберігав від дощів і від втрат,

Щоб захистком був у цім світі                („Мій брат“)

            Завжди цікаво спостерігати як з віршописця виростає поет (як з личинки метелик). Не всі проходять цей шлях. У всіх - ріжні причини невдач, тільки прорив видається подібним. Але оця молода жінка - Ірина Мельник, знайшла власну інтонацію, несподівано легку і тремтливу, мов звук павутинки...

  За півроку півкроку ступаю навшпиньки
Листям босим в кленову осінь,
А дитятко-гарбузик набрало у жменьки
Сонце-яблук, небачених досі.

Я вдихаю ковтками хрипкі хризантеми,
Дощ полився у серце зі сита.
Зиму, весну і літо ми разом пройдемо,
Восени разом будемо жити"

                                                                      („Улюблена“)