Час від часу долає нестримне бажання полоскотати собі нерви, поринувши в читання якогось цікавезного трилера, детектива чи жахливчика. "Мовчання ягнят" Томаса Гарріса  – саме те для задоволення цього чудернацького бажання!

Блискучий від першого й до останнього рядочка психологічний трилер з майстерно закрученим напруженим сюжетом і вичерпно-проникливо прописаними характерами персонажів. Читався поволі, не хотілось дочитати, бігом проковтнувши, як то часто буває з книгами. Проте навіть у паузах від читання думками перебувала в сюжеті.

Можливо, це "прозвучить" дещо химерно, але доктор Ганнібал Лектер викликав у мене велике захоплення. Володар блискучого інтелекту, великий Психолог, тонкий поціновувач прекрасного з яскраво вираженою нетерпимістю до примітивізму. При тому в уяві весь час бовванів його кінематографічний образ, чудово втілений талановитим Ентоні Гопкінсом, якого дуже люблю, і що, певно, відіграло не останню роль у моїй прихильності до цього персонажа.

А чого лише варті діалоги агента Старлінг, ще юної і недосвідченої дівчини, зі "з’ївшим зуби" (перепрошую, до слова прийшлось, бо куштував він інші частини людського тіла) Ганнібалом! Вони просто неймовірні! Хоч тут усі діалоги класні. Та й монологи, зокрема чиїсь думки. Щораз посміхало, коли хтось із персонажів подумки казав собі одне, а вголос, співрозмовнику, видавав цілковито інше. Як оце зазвичай люди роблять. Думають одне, а кажуть зовсім інше. Хоч у житті те посмішки аж ніяк не викликає. Фальш, вона може викликати лише сум і злість. Так, цей момент теж чудово показав Томас Гарріс. Як і все решта. Бо роман, повторюсь, просто блискучий!