Кузько Кузякін (Дмитро Кузьменко) – сучасний молодий український письменник, художник-ілюстратор та педагог. Він прекрасно розуміє, що коли ми хочемо привернути увагу дітей, розповісти цікавинку чи навчити їх чогось то повинні це робити в унікальний спосіб. Це вміння автор продемонстрував написавши «Білу трішки чорну-пречорну книжку», опубліковану видавництвом «Vivat», яку рекомендує «читати чорної-пречорної ночі в льоху під діжкою. Якщо немає діжки – хоча б під ліжком. І обов’язково в темних окулярах». Як бачимо, уже з анотації зрозуміло, що автор – людина з гумором, а книжка відрізняється від решти дитячих, які, як правило, майорять різними барвами. Та її чорно-білість не є недоліком. Навпаки, в цьому її особливість.

Торкнемося основного конфлікту книжки. Уявіть, що трапиться, якщо однієї чорної-пречорної ночі зустрінуться чорна весела ерудована овечка і білий голодний вовк з хворим зубом? Звичайно, важко передбачити, що природнє бажання вовка з’їсти вівцю переросте в бесіду-дискусію про все на світі, що пов’язане з кольорами – чорним, або білим (до речі,  виявляється, що чорного та білого кольорів фактично не існує, адже тіло має чорне забарвлення тоді коли від нього не відбиваються жодні світлові промені, а біле – коли відбиваються промені всіх кольорів і накладаються один на одного).

Вівця і вовк, як це не чудернацько, не тільки балакучі, але й надзвичайно ерудовані. В своїй розмові вони торкнуться таємничих чорних дір, дивного «Чорного квадрату» Казимира Малевича, природи світла та кольору Сонця, існування чорного та білого, чорно-білих оптичних ілюзії, висловів Конфуція та Григорія Сковороди, географічних локацій та рослинного і тваринного світу, що мають у власній назві слова «чорний» та «білий», чорного гумору. Як бачимо, оповідь щільно насичена різноманітною, на перший погляд здавалося б непов’язаною між собою, інформацією яка не тільки дозволить читачам цікаво провести час читаючи книжку, але й розширить їх світогляд. З іншого боку, події в науково-популярній казці розгортаються динамічно – вівця та вовк надзвичайно говіркі і теми їх розмови-суперечки, що неочікувано змінюються,  захоплюють та не дають нудьгувати.

Завершення казкової розповіді відкрите – Кузякін пропонує читачеві самому дофантазувати кінцеві події, тому тільки від нього залежить з’їв вовк вівцю, вона його чи всі залишилися живими.  Окрім того, автор запропонує маленьким читачам завдання для самостійного виконання, наприклад, провести з допомогою книжки та лінійки, фломастерів чи фарб власні експерименти, які дозволять підтвердити чи спростувати ту чи іншу гіпотезу висловлену героями книжки.

Невелика за обсягом та насичена ілюстраціями «Біла трішки чорна-пречорна книжка» читається напрочуд весело та легко. Що й не дивно – Кузякін створив текст простий та пронизаний гумором. Що прикметно, він сам проілюстрував книжку тому всі малюнки гармонійно доповнюють та підсилюють оповідь. Слід додати, що книжка вдалася ошатною, ілюстрації займають багато місця, а текст опубліковано великими та зручними для читання літерами.

Весела, дотепна, пізнавальна та незвичайна «Біла трішки чорна-пречорна книжка» Кузька Кузякіна, безперечно, зацікавить не тільки дітлахів молодшого та середнього шкільного віку, але й їх батьків та всіх хто любить дізнаватися щось нове та цікаве.