Жорстко й відверто, з гумором і романтикою — читаєш і наче знову повертаєшся в ті миті, в ті хвилини. Відчуваються запахи, звуки, сонце Майдану, запах пічок, кухонь, ранкових туманів. І спогад тебе заносить, веде так, що неможливо відірватись від тексту.

Так про Майдан 2013-14 років ще не писав ніхто. Траплялись тексти з пафосом, «шароварами», присмачені ванільними сльозами. Але ніхто й досі не зумів так детально описати побут, думки, вчинки майданівців, котрі жили в наметах з перших до останніх днів зимового повстання 2013-14 років.

Персонажі роману — живі, настільки реальні, що коли читаєш роман, здається відчуваєш їхній подих, починаєш жити їхнім життям, переживати разом із ними, боротись пліч-о-пліч з ними. Ми їх часто зустрічаємо у своєму житті, вони спілкуються «народною мовою», не схожою на мову літературних персонажів. Вони мають свої погляди на життя, котрі і привели їх «на революцію», їм байдужі політики, байдужі виступи артистів на сцені. Вони прийшли туди боротись за правду, проти корупції, а не за нові персонажі в політикумі. Зазвичай їх називали на Майдані «провокаторами», але вони навіть гордились цим, бо саме ці «провокатори» і перемагали — і 11 грудня, і «на Груші», і 18-21 лютого. Часто ці хлопці діють так, як вважають за потрібне, не слухають своїх «лідерів» і тільки тому Майдан не вдалось зламати — не завдяки політикам, а тільки через позицію справжніх майданівців, яких автор справедливо називає повстанцями. Не зважаючи на оголошений «сухий закон», вони люблять випити чарку, смачно поїсти, попідколювати один одного. Взагалі, гумор у романі якісний, ним насичений текст. Він настільки природній, що, можливо, багато висловів персонажів стануть крилатими. І що радує, тупого гумору, притягнутого за вуха, немає — все або відверто, як в анекдотах, або — в поглядах, напівтонах, грі слів.

Щодо персонажів, котрі «стояли» з іншого боку барикад, то і тут автор не згустив фарби і подає їх таким, як ми й бачили чи то на екранах телевізорів, чи то «наживо». Звичайні люди, тільки з іншими поглядами на життя і цілями, що абсолютно протилежні цілям Майдану. Часто вони йшли на антимайдан заради простої наживи. Часто — тому, що таке у них відчуття обов’язку.

Життя усіх персонажів роману насичене подіями, зміною місць дислокації, країн, часів, інтер’єрів — від майданівського чи антимайданівського наметів до розкішних готельних апартаментів у Відні та Парижі. Від вуличних розборок з бійками у Києві до владних політичних кабінетів Банкової та Кремля.

Власне, за всіма подіями, котрими кипить і піниться роман, і стоять ще одні герої розповіді — політики. Для більшості з них люди, котрі воюють за свої ідеали на вулицях Києва, — тільки засоби для здійснення власних цілей. Підтримують вони Майдан чи Антимайдан тільки тому, що їм це вигідно. У центрі розповіді — одна з сюжетних ліній про батька з сином, котрі забились на гривню про те, хто переможе — «донецькі» чи «майданівські». І син взявся підтримувати антимайдан, а батько — Майдан. Класична схема, котру ми вже бачили у фільмі «Хоробре серце» з Мелом Гібсоном у головній ролі. Тим не менше, як завжди, «казино» виявилось у виграші. Для цієї сімейки Революція стала розмінною монетою в досягненні власних цілей. Після завершення революції вони зустрічаються в центрі Києва. Син розлючений тим, що бізнесом тепер управлятиме батько. Віддає йому 1 гривню. Проте згодом батько влаштовує його депутатом у провладний блок.

«У книжці є гумор і динамічна зміна картин. Читається на одному диханні. Це формат, який дозволяє пережити події Майдану навіть тим, хто там не був і не уявляє, як це було. Хоча події зими 2013-2014 — лише тло роману. У центрі уваги люди», — сказав в одному з коментарів директор видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич.

Як говорив на першій київській презентації й сам автор, персонажі роману частково списані з реальних людей. Вони різні — добрі й лихі, супротивники і побратими, бізнес-партнери чи коханці — але кожен живе в цьому романі зі своєю історією, які протягом читання книжки, сторінка за сторінкою, перетворюються на легенду.