Є книжки для читання, а є — для вдумливого перечитування. Ця належить до других. Кожне перечитування відкриває нові й нові обрії думок і переживань.

Привабою для досвідченого читача-інтелектуала є синтетика жанру — філософський (екзистенційний) роман у пригодницько-детективному обрамленні.

Домінантою змістового поля є Ґлосарій як гіпотетичне містилище Логосів наших Прабогів і Прапредків, де кожна лексема несе в собі життєтворчий потенціал. Між позачасовими сегментами Ґлосарію — розгортання сюжетно-фабульних і часових складників роману, що містять органічно вписані фрагменти трансцендентальних мандрів свідомості головного героя. Відтак витворено оптимально структурований механізм зацікавлення свого (!) читача. А «взявши за руку», автор веде його путівцем медитацій — зосереджених роздумів про добро і зло, життя і смерть. І головне — спрямовує до пошуку особистого місця і ролі у складних контраверсіях буття.

Письменник вправно «підкидає» читачеві то той, то інший знаковий локус тексту — медитуй: люди в дощ «сунуть шляхом, «наче греблю прорвало», «неначе повінь…».

Повертаючись у рідне село, Юр (професійний військовий-контрактник) потрапляє в «молочно-білий туман», де все «скидається на гарячковий сон» із лиховісно-застережливим знаком, — «верба з розчахнутим верховіттям…». І тут же — перлина мудрості від Ґлосарію: щоб стати гідним Світла «Зеленої Долини», слід пройти чимало випробувань у «Навській Отхлані». А «ганебна втеча з поля бою» потребує «одпокути»… Ще: «бачити себе в центрі світобудови» для добротворця означає не самозакоханість і пиху, а — відповідальність за свою мікроділянку на Луках Усесвіту.

Читачеві стає зрозумілим, що не так важливе проникнення в те, свідомо чи не свідомо понівечений війнами вояк Юр (конотації — Святий Юр, Георгій Переможець тощо) стає на прю з колишніми й теперішніми носіями зла, як — прийняття (чи не прийняття) авторової позиції: якщо ти є Людина, здолай в собі страх, віднайди прихований потенціал сили, і поборюй лихоносну Темряву заради Світла.

Читач за посередництва автора має змогу усвідомити наявність Закону Необхідності, за яким людина мусить здолати болотяні твані «Отхлані», аби вийти на поле брані зі змієм ницості за власну Гідність, що є перепусткою у «Верхній Світ».

Автор у жодному разі не нав’язує, а пропонує матеріал для активного думання. А читацькі рефлексії — поліваріантні ; одна з них може бути такою: людина приходить у світ не випадково і не даремно… Десь там, у «Вищих Світах» у космічному Ґлосарію сяйними літерами прописано наші призначення — змінювати світ на краще. Слід повірити в це і носити цю віру в собі як елемент енергетичного живлення для щоденної битви з Мороком заради розширення просторів Світла. Бо амбівалентна рівновага цих начал — завжди критична.

Від тебе, саме від тебе особисто, залежить, чи втримаємо «Чорну Стихію» в її межах, чи дозволимо їй ринути на наші терени, проникнути в мозок і душу «Воїнів Світла»…

Задуми бездонної «Отхлані» — незбагненні, підступи — закамуфльовані: У синьому морі, — промовляє героєві роману Ґлосарій, — дванадцять дів пливе. Очі у них, як ізмарагди зелені, коси у них, як «біль біла, лиця у них, як місяці ясні…». Вельми привабливі посланці Мороку — пильнуй щохвилі…

А Невідомий Автор знаменитої «Волесової Книги, ніби продовжує: «…там вороги наші, /які в темній ямі повзають / і погрожують нам хворобами, / Маром-Марою і кінцем життя всім. / Явитися Богові сильному / і бити пітьму мечем-блискавкою. / Хай та здохне, хай Сурія світить на нас / і до нас…» [Д.4,з].

Тож, шановний читачу, тримаючи в руках цей незвичайний роман Леоніда Кононовича, маєш змогу медитувати досхочу — «во благо».