Не кожному з нас доводиться прожити досвід головної героїні цього роману, але перед кожним з нас рано чи пізно постає питання про своє місце і роль у межах роду.

Хто всі ці люди - усі ці сотні предків? Наскільки вони присутні в мені тут і зараз? Наскільки напрацьований ними і закодований уже в моїх в генах досвід впливає на мої життєві щоденні реакції, вибори в різних ситуаціях, стосунки з людьми, моделі поведінки та шаблони сприйняття? Що в усьому цьому моє, а що - їхнє? І якщо їхнього багато - то що саме і наскільки я можу змінити? Де ті межі, поза які мені просто не дотягтись? І чи можу я засудити когось із предків за злочин, якщо мені - разом із кольором волосся або очей, форми вух або носа - передалися і їхні закріплені в кількох поколіннях зради або владність?

Спадкові риси та якості, подібність, відшукана не стільки за зовнішніми, скільки за внутрішніми ознаками - це код доступу в родові таємниці. Власний портрет в родовому інтер’єрі - гарантія не-самотності раз і назавжди.

Тому на вагу найкоштовніших металів стають відомості, збережені пам’яттю живих предків. Саме вони стають підґрунтям для усвідомленої відповіді на питання ідентичності, а весь огром інформації про предків стає нескінченним неораним полем генетичної родової пам’яті.

Якісний переклад Веронікою Ярмак цього складного інтелектуального тексту від президента ПЕН-клубу Сербії Віди Оґнєнович викликає усі ці роздуми без спотикань об недоречні слова чи неправильні відмінки. А правильно вибудувані речення-періоди не викликають несвідомого бажання швидше дійти до крапки. Живе відчуття мови перекладача дозволяє поринути у власні роздуми, які роман без штучних прийомів викликає навіть у найвимогливішого читача. Адже від чистоти слова залежить частота втапляння в суть. А ідентичність, навіть віднайдена і освоєна, ніколи не має тієї останньої риски, за якою вже нема чого шукати. Що вже казати про роман, у якому її віднайдення перетворюється на психологічну детективну історію.

Головна героїня Буба, або Бубочка (Амалія Коїч), проживає складний екзистенційний досвід, в якому коливається між, з одного боку, граничною німою самотністю, у якій сама себе від себе приховує, і, з іншого, вписаністю в рід, усі паростки якого добре досліджені і живуть у кожному живому своєму представникові. Рід стає для неї текстовим повідомленням, яке нею росте, читається, дописується, коментується - зокрема й іншими представниками родини.

Бубочка втрачає себе - головну опору свого життя, яка до останнього моменту такою навіть не здавалася. І віднаходить не лише опору, а й спражній рушій, що штовхає в невідоме краще за будь-яку певність минулого.

Бубочка втрачає зв’язки з соціумом і сім’єю - і віднаходить нові, в яких проявляється те, що не могло виявитися в старій звичній формі родинної безперервності.

Бубочка втрачає зв’язок із родом - і намагається встановити звязок з тими, хто пішов, залишивши по собі лише шифри в її ДНК - до запитання.

Бубочка, зрештою і одним словом, втрачає все, що є цінним для кожної людини, - і здобуває те, що на двох останніх сторінках роману змушує читача поставити собі низку незручних питань про власне життя в сьогоденні, де б воно і коли не тривало. Адже тільки після розпізнавання свого портрету на родовому тлі, без ілюзій оцінки свого поточного Я, можна зважитися на реальний прорив за межі освоєного внутрішнього життєвого простору, де Я має шанс на самостійне існування та прийняття себе - чесно насамперед із собою.

А до чого тут перелюбники? Відповідь підкаже Віда Оґнєнович.

Що ще почитати:

• Андрухович Ю. Центрально-східна ревізія.
• Петровська К. Мабуть, Естер.
• Лис В. Століття Якова.
• Зебальд В. Аустерліц.
• Свіфт Г. Земля води.