Відтепер порно можна не лише дивитися, але і читати. При чому без будь-яких нав’язаних докорів сумління. Писати огляд до нього непросто. Адже книга за суттю і є рецензією на життя, суспільство, його вади. На наше світобачення та суб’єктивну реальність. Таке собі щеплення від упередженості.

Що ж. Нехай буде ще одна пташечка до її щоденника. Сідай і слухай. Саме такий спосіб оповіді обрав Богдан Логвиненко у своєму романі про кіно і тіло «Saint Porno». Тільки не гугліть. Результат вас неабияк здивує.

Маленька брошурка на 160 сторінок. А таке враження, що до неї вмістилося все надбання ліберального світу. Своєрідний посібник для борця «за адекватність і толерантність, за сприйняття інакшості у найбільш несподіваних її проявах». І, що важливо, «не зі зброєю, яка знищує, а зі словами, які змінюють, прокидають і надихають».

У своїй книзі Богдан постійно незримо присутній. Він виступає в ролі посередника між читачем та героїнею розповіді. Їх світоглядні цінності, за його ж словами, настільки збігаються, що сказати, де закінчується вона і починається він – неможливо. Тому хоч роман і документальний, всі факти в ньому – рефлексія автора на наративну буденність.

Напевно рецензія пишеться для того, аби за нею можна було визначити чи варто читати. Якщо попередні наголоси вас не переконали, можливо на вас вплине статистика. Не знаю чи це показник, але менше ніж за тиждень було розпродано півтори тисячі примірників. З такими ж темпами в Україні продавалася хіба що нобелівська лавреатка Святлана Алексієвіч. Романи якої, між іншим, теж будуються на численних життєвих історіях, зібраних за різних життєвих обставин. От тільки Богдан в них зазвичай вишукує позитив та зерно віри в майбутнє, а вона – сувору безпросвітну правду.

Водночас Логвиненко зазначає, що це лише одна з його 300 розповідей про перехожих, які він викладає у себе на сторінці Facebook. Хіба що трішки більша за кількістю знаків. А такий шалений розголос, слід розуміти, виключно «через таку хворобу суспільства, як забитість, середньовічні погляди на природні людські бажання, масову сексуальну неосвіченість».

Богдан переконаний, що всі, хто хоч щось робить, зустрінуться ще до бенкету у піднебесній, ще тут. Розширюючись, світ стає все вужчим і все тіснішим. Тому не дивуйтеся, якщо читатимете його книгу, скажімо, в метро і раптово вам посміхнеться якийсь незнайомець. «Saint Porno» – це маркер, за яким визначають приналежність до клубу. Клубу людей, яких об’єднує адекватність і толерантність до інакшості у найбільш несподіваних її проявах.

«Мені здається, м’яко кажучи, досить дивним, що у фільмах дозволено показувати смерть, насильство, кров, катування, а любов, еротика, секс, задоволення – під забороною», - дивується героїня, підсумовуючи свою історію. Без повчання навчає. Навчає жити не для пташечки, а для себе. Із насолодою. Живімо і ми.