Роман-спогад колишнього стрільця Української Повстанської Армії Івана Дмитрика уперше побачив світ 1976 року за кордоном під назвою «В лісах Лемківщини». На хвилі національного відродження та заповнення білих плям в історії України на початку 90-х років минулого століття львівське видавництво «Червона Калина» перейняло ініціативу поширення цього твору серед українських читачів.

Зараз, в часі нового піднесення національного духу, актуальність роману «Записки українського повстанця (в лісах Лемківщини)» набирає на силі. Прямий зв’язок подій, зображених у ньому, і наступних етапів української історії можна простежити хоча б у такому епізоді:

«Не зважаючи на присутність енкаведистів у селі, малі діти бавилися на вулиці, як звичайно, в УПА. Вони поробили собі дерев’яні рушниці та кулемети і маршували по селі, а то й зводили цілі битви. З вигуком «слава» наступали на якусь шопу й обкидали її камінням, ніби гранатами.

Через вікно в школі дивився на ці «вправи» радянський полковник, а потім покликав своїх старшин і сказав:

-Тих, що в лісі, ми не боїмося, Радянський Союз міцний і ми їх знищимо. Але ті хлопці, що ось бавляться між хатами в УПА, для нас небезпечніші. Якщо в них залишиться дух їх батьків, ми будемо мати багато клопоту. І тому треба вщепити в них радянський патріотизм, бо коли ми цього не зробимо, то за двадцять років вони вже будуть кидати на нас справжні гранати».

Ці слова справдились попри всі старання ворожої пропаганди. Адже саме це покоління, яке тоді гралося у війну за визволення України, на ділі продемонструвало своє прагнення у 1991 році. А вже їхні діти відстоювали незалежність на Майдані та тримають оборону на східному рубежі нашої Батьківщини. «Не вмирає душа наша, не вмирає воля…»

Вірою в таке майбутнє пройняті спогади Івана Дмитрика на сторінках його роману. Роздумуючи в своєму серці про це під час найважчих випробувань бійців УПА, повстанець знаходить сили для боротьби. Боротьби важкої: з окупантами в різних мундирах, голодом, холодом, важкими природними умовами, тифом, зрадниками, із своїм «я» врешті-решт. Саме таке багатофлангове протистояння, характерне не лише для його підрозділу, а й для цілої Армії, максимально безпристрасно зображає автор.

   Його віра в перемогу оперта на твердому ґрунті – вірі в Бога. Скільки разів, переживши смертельну загрозу в боях, Іван Дмитрик на сторінках свого твору дякує Всевишньому! І це – не формалізм, це – усвідомлення живої присутності Бога, що особливо гостро сприймається в межових ситуаціях. А релігійно зорієнтований світогляд західного українця, його прадідівське виховання на євангельських заповідях роблять серце чутливішим до Господніх знаків.

Роблячи детальний опис повстанських буднів (аж до згадування позивних своїх побратимів, подробиць маршруту, назв населених пунктів, гір та їх висот), Іван Дмитрик ідентифіковує себе як члена сильної боєздатної армії, і його свідчення не можна вважати безпідставними. Оповідь ламає стереотипи про стихійність УПА. Насправді це була добре організована бойова одиниця. Це міг відчути на собі кожен рядовий повстанець (а саме з такої позиції зображає автор усі події в творі).

Іван Дмитрик усвідомлює, що, можливо, йому, рядовому, не всі аспекти боротьби УПА відомі, але, в чому впевнений, про те говорить. І картина постає доволі цілісна: строга дисципліна у війську, поєднана з людяним ставленням до вояків, здібне командування, добре організовані служби забезпечення та медичної допомоги, професійна методика вишколу бійців, знання тактики різних видів бою та тонкощів військової розвідки, налагоджений зв’язок з мирним населенням і між підрозділами, поставлена на високий рівень просвітницька робота. Читач, зацікавлений в історії УПА, може почерпнути з книжки багато достовірних та цікавих фактів.

Сьогодні помітним є зростання інтересу до національно-визвольних змагань, і причини цього очевидні. Книжкові полиці заставлені різноплановою літературою на цю тематику. На них гідне місце може зайняти і роман Івана Дмитрика «Записки українського повстанця (в лісах Лемківщини)» насамперед через те, що автором є очевидець, який до того ж доволі глибоко пройнявся духом тодішньої боротьби. Цьому ж фактору, наприклад, завдячує своєю популярністю недавно перевиданий «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського (видавництво «Наш Формат»).

 Твори такого плану – важливе джерело формування громадської думки щодо маловідомих сторінок нашої історії, їхньої адекватної оцінки, а відтак виховання національних цінностей, почуття патріотизму та ідентифікації себе як українців.