Для себе я відкрила творчість Сашка Дерманського саме з цієї книги і дуже зраділа, що в Україні є гарна казкова пригодницька література.

Книжка про пригоди трьох дітей – розбишаки Іванка, розумниці Лілі і талановитого танцюриста Васька, наймолодшого з цього товариства – вражає барвистістю оповіді і тим, наскільки тонко і влучно передано дитяче світобачення.

Автору вдається поєднувати міфологічність подій, чарівництво і сучасність, що неабияк наближує його героїв до юних читачів. Книга жива, її мова соковита, пересипана як старими словами, так і сучасними, особливо це стосується дітей.

Сюжет закручений і не лінійний. Спочатку показується світ, читач знайомиться з героями: бабусею Марією, яка знає багато легенд, мольфаром Стефаном, онукою мольфара Олесею.

Тоді у книзі з’являється добродушний здоровань чугайстр, що «менший за слона», бо слонами останнім часом Васько «вимірює» усе.

А ще у лісі живе зла нечисть – нявки, що лише зовні виглядають як красуні з розкішним волоссям, а насправді заманюють людей і занапащають: хто в лісі заблукає, хто зі скель зірветься... Ух, а лячно таки!

Чугайстр, як і нявки, персонаж міфічний, але тут він дуже олюднений. І це не дивина, бо на чугайстра за певних обставин може обернутися людина, яка згодом забуває своє Ім’я (теж прадавня міфічна категорія) і повністю стає чугайстром, охоронцем лісу і людей від усілякої нечисті.

Нявкою теж може бути людина, яку згубили темні сили. Так й одна з головних героїнь завдяки мольфарському чарівництву ще поки не повністю перейшла межу цього і того світу.

Водночас автор по-своєму розкриває образи чарівних істот. Чугайстр у нього не роздирає нявок, як про те кажуть у переказах. А якщо нявку добряче полоскотати, то на волоссі у неї виростає щедрий врожай чи то сливи, чи то яблук, чи то навіть кавунів, які чугайстр може обтрусити і таким чином харчуватися.

У книзі багато веселих моментів, але є й страшні, коли достеменно не знаєш, чи зверне все на краще, чи зло таки виявиться сильнішим.

Однією з удач автора є змалювання негативних персонажів, живих, а не карикатурних чи пласких. Так, ці нявки таки небезпечні, і не позаздриш тому, хто потрапить до них.

Можна багато казати про те, як цікаво описані події, а серед пригод лишається і місце для життєвої філософії. Спостерігати, як розвиваються герої, проявляють себе і вчаться долати страх, розуміючи, що коли інші потребують допомоги, то треба допомогти, навіть ризикнувши собою. Милуватися мальовничими Карпатами і жахатися нічних шерехів і тіней, особливо коли прийшла таємнича Купальська ніч і розквітає чарівна папороть.

Але набагато краще пройти Карпатськими стежками самому, розгадати загадки минулого і людських вчинків, розділити з героями їхні небезпечні пригоди, і, можливо, знайти квітку папороті.

Бо що б там не казали про скарби, але чарівне світло тієї прадавньої квітки сяє не на землі, а у сміливому і щирому людському серці, якому у всій своїй красі й відкривається світ.

Як добре, що українську міфологію можна подати з гумором, не втративши при цьому пригодницького наповнення. І ця книга саме така.