Для мене місто Суми в поетичному сенсі то, насамперед, вірші Анатолія Гризуна. Маю і першу його збірку «Десниця», і другу «Розкрилля», що вийшли в Харкові сорок з гаком років тому. З тих пір крутиться у пам’яті строфа:

Волошки в житі пурхають по риб’ячі,

Та спілим серпнем місяць поколовся,

А я собі розгулюю, порівнюючі

Із діловими вусами колосся.

Книжка «Перстень-Зодіак» вже одинадцята у творчому доробку поета. Окрім того він автор монографій «Поезія концептуальної думки» та «Поезія багатозначних підтекстів», у його перекладі вийшла «Антологія  фризької поезії» (у співавторстві з Юрієм Жлуктенком). Виступає також як критик, літературознавець і драматург.

Анатолій Гризун перш за все поет книжний — у найкращому розумінні цього слова. Бо саме ж у книжкових джерелах знаходиш сконденсоване, згущене до краю реальності нашого життя. А чудові знання світової літератури ріднять його із класиками нашої поезії Миколою Зеровим, Максимом Рильським, Євгеном Маланюком.

Відтак вже перший вірш книжки має назву «Апеляція до великих», де згадуються і Платон та Архімед, і Чарльз Діккенс, і Назим Хітмет, і Андрій Тарновський, і…

Править бал зек,

А мова — мре.

Де ж він, Бальзак

Оноре?

В хаті злий рев

Чинять гейша і гой.

Чи чує Лев

Толстой?

А хіба не із життя почерпнута «Медитація-екскурс»:

Суїцидом Пауля Целана

Ще захвилена подосі Сена;

Сам Париж, як світло порцеляна,

Аж мигтить у наше Подесення.  

Кожна щира настанова дідова

З вічності щодня приходить в гості.

Фатум — геометрія, та Неевклідова —

Всі часи в один штурнула простір.

Є у книжці вірші-роздуми і про анексований Росією Крим («Що таке в сутності Крим? // Загадка всепланетна.// Чи недозведений янгола дім? // Чи не сформована Етна?») , і про покинуте село («На останній пошарпаній стрісі //Оксамитовий зріє мох.// Люди в засвіти подалися. // Не село, а зруйнований морг»), і про те, що нам найдужче болить («Все довкілля строкате //Од шпилів до підніж. //Україно! Струнка ти, // чом на спині лежиш?»).

Ці поезії про непрості сьогоденні реалії, а також пейзажна та інтимна лірика запам’ятовуються насамперед за допомогою зримої, тонкої метафорики. Автор майже фотографічно бачить «Паруси перебілених хмар», «медузи, як вирвані гланди», «маргінеси планети», «тюльпанів фужери», «Перони замерлих озер, // Вокзали засніжених скирт», «зорі-цигарки» , свідчить, як « Місяць падає картою таро // На босоту, що гра в підкидну» , як «хмари з ароматом часниковим // Гукнули дощ на молодий часник» , як «неначе листи од Малишка, // Кожна хмара тобі — рушничок» . Доволі тут і несподіваних рим: « хвища —подумай ти ще», «бузок — бізон», «яблуня – зяб линя», «закирпатів — Закарпатті», «коні он-он — стадіон», «літаків — літа шків», «гербарій — прогорбатів».

У всі часи й усіх народів багато мовлено про покликання поета. Додамо в цей щедрій гербарій і слова Анатолія Гризуна, поета справдешнього і, з ласки Божої, талановитого: 

Прийде щось на зміну інтернету.

Понабриднуть казино й лото, —

Та заміни справжньому поету

Не діждеться на землі ніхто.