Це історія про школу, вчителів і ЗНО, про Новий рік, дні народження і походи в гори. А ще про думки і переживання, з якими ти залишаєшся сам-на-сам. Це трошки і про самотність теж. Це історія про нас, адже нічого не змінилося, час застиг і нам ніби знову 15. Можливо, це історія і про Тебе також...
 «Мабуть, всі вересні однакові – всі, окрім цього, бо він - наче останній – і ти часто задумуєшся, чого тобі насправді бракуватиме. Бракуватиме Юліка, який вигадує нові експериментальні танці для хореографії. Бракуватиме Насті з Даною, які  вигадують нові серії свого знаменитого серіалу. Бракуватиме Сашка з Марком, які на перервах бігають в “Орхідею” і приносять  морозиво. Бракуватиме Софійки, яка сидить на лавці і малює щось у своєму альбомі. Бракуватиме Оксани Романівни, яка стрибає між партами, захоплено переповідаючи свою улюблену книгу.  Бракуватиме пані Люсі, яку можна переконати подзвонити на перерву за п’ять хвилин до кінця уроку. Багато чого бракуватиме, але це зовсім не означає, що ти не зрадієш, коли все це нарешті закінчиться.Просто хочеться трохи розтягнути цей вересень, зробити його довшим, ще трохи побути дітьми, які можуть бігти наввипередки до дверей в гімназію, слухати на перервах музику…».

Тарас Шило. Літак в небі. Круговерть, 2016.