-  Своє ставлення до Шевченківської премії (Тарас Григорович тут ні до чого, це просто користування його іменем) я сформулював наприкінці 1990-х років: її не можна брати, бо від неї смердить. Ця премія завжди оповита конфліктами, доносами, інтриґами, у неї зла аура і зла карма. Передусім тому, що її - як за часів совдепу, так і незалежних - контролює найвища влада країни. А всім відомо, яка в нашій країні найвища влада. Як за часів совдепу, так інинішніх. 

Але я не засуджую своїх колеґ, які нею спокушаються. Як казали колись у Галичині, най їм Бог гріха не пише.

Василь Шкляр ішов до цієї премії все своє дотеперішнє життя. Це я так здогадуюсь, можливо, я перебільшую. Він її отримав рішенням комітету. Далі починається те, про що я написав вище - конфлікти, доноси, інтриґи. Ситуація зрозуміла, я про неї говорив, відповідаючи на запитання Ірини Славінської з «УкрПравди»: Табачник наказав, Красовицький виконав, Мірскій додав смороду.
Що мені не зрозуміло: відмова Шкляра. Тобто навіть не вона, а всі ці компліменти верховному табачнику, себто Вікторові Федоровичу: я Вас шаную, я до Вас із незмінною повагою. Той віддячив сторицею і премії не дав. До кого було це звертання «з незмінною повагою»? До зека?! До душителя всього українського?! Поганий Табачник і добрий Янукович?!

Тепер конструктивне. Ця ситуація може стати феноменальною можливістю для громадянського суспільства трахнути владу ненасильницькою солідарною дією. Для цього треба зібрати для Василя Шкляра ту саму суму, щоб він таки отримав премію, але вже не від «паньства». себто державної верхівки, а від народу. Скільки там тої премії - 280 тисяч? Треба створити незалежний оргкомітет зі збору альтернативної Шевченківської премії для Василя Шкляра. Я перший даю тисячу. Якщо нас таких буде 280, ми їх взуємо.

«Чорний ворон. Залишенець» у інтернет-магазині «Читайка