В ролях: Валентина Кочетовая, Інга Естеркіна, Максим Щербаков, Микола Махевський, ігуана Бакс (тому що зелений!), далматинець Томас, КІР, Олесь Барліг, Олег Шинкаренко, перехожі, студенти театрального відділення запорізького ВНЗ. 

Цей короткий фільм — екранізація мого оповідання, написаного у 1995 році. В ньому йдеться про людину з порушеними соціальними зв’язками — типовий сюжет для підстаркуватого підлітка, яким я був у 19 років. Але, звісно, зізнаватися відкрито у своїй неспроможності для такого дорослого хлопця було соромно, та й хіба мистецтво обирає прямі шляхи? Коли Вавілонов почав розмовляти незрозумілою для оточуючих мовою, то я мав для подальшого розвитку сюжету декілька стандартних напрямків, підказаних світовою літературою. Звичайно, найяскравіша модель — це «Перетворення» Кафки. Але я не хотів зображувати жорстокість — аби в мене жбурляли яблуками, ну й все таке — ви ж самі пам’ятаєте, як воно там було. Тому я обрав абсурдні перетворення Хармса, де персонаж часто просто зникає. До того ж зникнення — це ще й звільнення. Отже Вавілонов втрачає можливість порозуміння з оточуючими, намагається її відновити, і коли це не вдається — обирає втечу. Звичайно, це натяк на самогубство. Це суто літературне самогубство, якщо бажаєте.

Особисто для мене було дуже дивним, що така купа людей зібралася біля моєї підліткової фантазії і порається біля неї, наче вона має якесь загальноважливе значення. Місцевий фотохудожник Євген Компанійченко дав приміщення, на телебаченні Наталка орендувала двох операторів з камерами та тележурналіста Максима Щербакова, який зіграв роль Вавілонова. Коли я іноді зустрічаю його, то здригаюся, ніби побачив привида. А як ще ставитися до людини, що погодилася виконувати роль вигаданої тобою примари? В газеті «МІГ» ми взяли «напрокат» редакційну ігуану на ім’я Бакс. Її не було в оповіданні, але ця тваринка повинна була компенсувати втрати, які зазнав текст через екранізацію: половина пасажів була призначена виключно для прочитання і то не вголос. Інга Естеркіна — легендарна фігура в запорізькій журналістиці дуже вдало зіграла дружину Вавілонова: бо, здається, добре розуміла, що означає бути дружиною дивака. Але справжнім королем цього фільму став актор театру “VIE” Микола Махевський, що зіграв другорядну роль сусіда — але  ж у нього був і цікавий монолог. Найбільш вдячною та слухняною акторкою була Валентина Кочетовая. Після цього я навіть написав окремий кіносценарій «Старенькі» - для неї та її десятьох подружок, який, на жаль, так і не судилося реалізувати.

Наталка обрала для картини стилістику «Єралашу» - враховуючи ґротескно-гумористичну манеру оповідання та наші фінансові можливості це не дивно. Дивно було б, коли б ми зробили з цього дещо претензійне з натяком на «арт-хаус», але в нас, на щастя, не було тоді ніяких претензій ні до кого. Хоча ні — все ж таки передостанню сцену я б зробив інакше, Наталко!

Фільм «Зникнення Вавілонова»