Син готував виступ. Треба було розказати на уроці про сучасного художника. Він вирішив розповісти про Олексія Потапенко — художника, з яким особисто знайомий і картини якого постійно бачить вдома перед очима. Передивлявся буклети, визбирував інформацію. Самостійно шукав найголовніше. Потім спитав мене: «Мама, а треба писати, що він заслужений? І що це таке заслужений? Це має значення?».

«Для мене ніякого», - чесно зізналася я.

Це зараз Олексій Потапенко відомий чернігівський митець і заслужений художник, але чи змінився він з того часу, коли його роботи знали лише близькі друзі? Ні.

Шлях Олексія Потапенка в образотворчому мистецтві не можна назвати простим. Щоправда, рівністю творчої долі мало який митець може похвалитися.

Було різне. Одного разу навіть довелося знімати роботи зі стін виставкового залу, бо якийсь товариш з обкому завітав напередодні відкриття і спитав: «А чому це у вас так багато коней? У нас же зараз трактори, техніка…». І виставку закрили, так і не відкривши.
«Я звик до критичних зауважень. Не реагую», - згадує про такі моменти художник. Втім, зізнається, що після того невдалого відкриття працювати не хотілося довго. Сенс життя все-таки переміг…

Перша персональна виставка Олексія Потапенка відбулась в Чернігові у 1990-му. До того, крім невдалої «закритої» була лише участь у кількох обласних.

Тоді, у 90-му деякі вперше дізналися і´мя художника. Для багатьох його роботи стали якимось прозрінням. Настільки незвичним був той світ, який Олексій Потапенко любовно та наполегливо створював подалі від соцреалістичних тракторів за стінами свого будинку (майстерні не було) довгі роки. І виявилось, що серед шанувальників його творчості багато зовсім різних людей.

«Розуміння мистецтва — це не розшифровка ребусу — не розшифрував, значить не вийшло. Мистецтво немов удар, який повинен відгукнутися. Якщо відгук є, тоді художник чогось досяг», - вважає художник.

Роботи Потапенка про кохання, дружбу, самотність. Про Чоловіка і Жінку. Про життя, яке навколо. Яке можна побачити, а можна й ні. Багато місця у своїх картинах художник завжди приділяв темі рибалки, Дніпра. Був період захоплення арлекінами, які приваблювали його своєю відстороненістю. 
Хто б не був зображений на полотні — тварини, предмети, пейзажі — завжди головним героєм Потапенка є Людина. З якою все водночас просто і складно.

В пізнішій творчості Потапенко багато місця приділяє фольклору, українським традиціям. В цих картинах можна побачити нібито знайому іконографію звичних кожному свят, обрядів, а можна й щось більш глибоке та особисте.

«Я не хочу пояснювати свої картини, - розповідає митець, - Якщо людина захоче, вона все зрозуміє сама».

Картини перед нами, а ключ до їхнього розуміння, пошуковий шлях у  кожного свій.

 
Білий лебідь


Полюбила скрипаля...


Риболовля


Пташка


Ню


Натюрморт з чайником


Чайники

 
Червоний чайник


Кактуси

Двое



Двоє

 
Коза-дереза

 
Місток

 
Птахи

 
Кішка


Осінь в Чернігові

 
Арлекін з собакою


Арлекін-2


Чайки


Риба

 
У човні


Водіння кози


Очікування


Великий віз

Моя планета


Про рубрику «Тамбур»
«Світ щодня змінюється, ми спостерігаємо це постійно. Але ми спостерігаємо тільки за тим, що можемо побачити. У той же час, невидимий нами простір, незнані нами герої, невідомі нам шляхи швидше за все теж перебувають в постійному русі, постійній трансформації.

Тому «Тамбур» – це спроба  заглянути в невидиме.

Спроба втекти від середньовічного принципу,  який продовжує царювати у суспільстві: незрозуміле, отже – погане – невидиме, тобто неіснуюче...

Спроба зрозуміти іншого, не прикриваючись формальними прапорами толерантності, а відкриваючи його сьогоднішнього.

Спроба знайти мову, яка буде знайома кожному. Мову, яка зможе зв´язувати, а не відштовхувати. Будувати, а не руйнувати.

Спроба повірити в те, чого немає. І відчути явну оманливість порожнечі. І тим самим зламати загальне відчуження».