- Я, на диво, спокійно спостерігав за тим, що відбувалося й відбулося. Що ми вкотре побачили? Що в Парляменті немає опозиції. Є лише спікери перед мікрофонами, один із яких божився місяць тому, що цей закон не буде прийнятий. Але йому, як поганому танцюристові щось завадило і сьогодні поборотися за свою Країну. Я про Яценюка. Що далі? Спокійно робити свою справу - кожен на своєму місці. Запам´ятати цей день. Розповісти про нього дітям. Запам´ятати на все життя цю смертну образу. Дожити до осени й проголосувати за тих, хто не тікатиме з зали й не стоятиме перед президією, коли комуняка ставить на голосування такі речі. Відправити до Парляменту якомога більше представників ВО «Свобода». Я від них не в захопленні, але все-таки, для них Україна - не проєкт і, поготів, не порожній звук. Діставши більшість, одразу скасувати цей і купу інших законів. Заборонити КПУ. Покарати всіх, причетних до порушення законів і руйнування Держави. Далі спокійно готуватись до 2015-го року. Знову перемогти. Звикнути перемагати. Будувати Державу. Якщо ж треба буде померти за неї - значить померти. Іншого виходу в нас, українців, - немає.