Жанр: політичний детектив майбутнього

Той, хто прочитає дебютний роман 28-річного кандидата політичних наук, юриста-міжнародника Сергія Постоловського, переконається: автор живе в зовсім інакшій, ніж усі ми, Україні. Чи, принаймні, хоче жити в країні, за розкрадання багатств якої Президент особисто накаже покарати розкрадача.

Принаймні, на цьому побудований сюжет: екс-губернатор однієї з областей накладає руку на родовище діамантів, відкрите в його «господарстві», міняє документи, паролі та явки, і тікає спочатку до Америки, потім - на Гаїті, де вже під іншою личиною починає прокручувати злочинні оборудки. Обурений голова держави (якщо накласти ситуацію на певний період, то це все ж таки Ющенко) наказує голові своєї Адміністрації (за часом підходить Балога), аби той стурбувався розшуком казнокрада і корупціонера, котрий віддав український скарб іноземним компаніям. І - увага! - чесний патріот, підполковник СБУ Курташов починає розшук втікача Гришина по всьому світові, а з іншого боку справу починає розслідувати ФБР.

Можливо, перед нами така собі політична фантазія. Утопія, початок якої слід шукати в «Місті Сонця» Томазо Кампанелли чи фантастичних романах радянських письменників Івана Єфремова та Олександра Казанцева про нове суспільство. Знаєте, я ось теж хочу, аби Служба безпеки України не стежила за журналістами, захищала національні інтереси України і ловила по всьому світові тих, хто розкрадає нашу, як не крути, багату державу. Проте все не так. Попри те, що у своєму першому романі автор таки досить вправно закрутив сам детективний сюжет, і пошуки казнокрада ведуться, як належить, не завжди у вірному напрямку, головний месидж «Діамантів батьківщини» від самого початку невірний.

За результатами останніх опитувань, українці сприймають державу як здебільшого ворожий до людей інститут, репресивну машину, керовану вже багато років бездарними, але від того не менш амбітними особами. Тому головний герой українського роману, тим більше - витриманого в популярному жанрі, особливо - написаному фаховим аналітиком, який і без мене все це, якщо не більше, повинен раз по раз кидати цій ворожій системі виклик. Я погано уявляю собі в Україні детектив на кшталт «Убити Шакала» Форсайта, де, за сюжетом, терористи наймають кілера вбити Президента Франції Шарля де Голля, французькі правоохоронці Президента рятують, а ми, читачі, дуже не хочемо, аби його вбили. Якщо український письменник раптом змоделює ситуацію, коли терорист захоче вбити українського главу держави, серед читачів утвориться черга з бажаючих подати йому патрони. І вони вимагатимуть від автора бодай у своїй уяві довести справу до кінця. Ось така історія нашого народу.

Але подивіться на проблему з іншої точки зору: Сергій Постоловський справді щиро вірить у те, що і про що пише. Тобто, в те, що Україну розкрадати не можна, наші діаманти не вічні, бандити сидітимуть у тюрмах, міліція з народом, Схід і Захід разом, ще не вмерла Україна, згинуть наші воріженьки тощо. А коли в щось дуже сильно віриш, та ще маєш сміливість писати про це книги, значить, за певними езотеричними законами, так все колись і повинно статися. Чи доживемо ми - ось питання...    

Оцінка ***

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:  *  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику