- Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, що ні?

- Одне з найскравіших вражень останнього часу – роман данського письменника Пітера Хьога «Смілла і її відчуття снігу»: вражає непересічна особистість героїні, її безкомпромісність, як на жінку вона жорстка, але це й допомагає їй вижити і дізнатись правду про загибель сусідського хлопчика. Сильні характери, сувора природа, наукова таємниця і таємничі смерті героїв плюс філософське протиставлення «цивілізованих» європейців і «дикої» гренландки вибудувані в правдиво добротний роман.

Композицією і проблематикою захопив також роман «Покоління А» Дугласа Коупленда,  де збігаються в одну лінії життя п’ятьох героїв, пов’язаних між собою несподіваним укусом бджіл (які, як виявляється, в часі дії роману уже вимерли через екологічні катаклізми) – там такі перипетії, такі кінцесвітні історії в історії вбудовані (вразила – про вмирання мови), такі наукові експерименти над людською психікою проводяться – надзвичайно яскравий сюжет, раджу.

На тлі цих книг захвату не викликав бестселер цьогорічного спеціального гостя Форуму видавців Ерленда Лу «Наївний супер» – хоч певна родзинка у його відкритті простих істин є, однак на тлі вказаних вище романів цей видався до краю інфантильним і безсюжетним. Можливо, варто було його читати раніше.

Сподобалася книга Анни-Лєни Лаурен «Щось негаразд у них з головою, у тих росіян». Дуже влучний, соковитий переклад зробила Наталя Іваничук, книга читається одним духом. Тема цікава – спостереження фінської журналістки за життям у Росії, за гостинністю і шовіністичністю її жителів, за взаєминами між статями, за стосунками в суспільстві, яке ніяк не назвеш правовим, і росіянами, які розчарувалися в демократії. Узагалі цікавий оцей погляд на іншу країну очима сусідів, доречно згадати тут також документальну прозу поляка Маріуша Щиґла, його оповідь про чехів («Ґоттленд») – до речі, його своєрідне продовження «Зроби собі рай» саме беруся читати.

Вразив глибоким психологізмом і вмінням вести розповідь норвезький письменник Пер Петтерсон, роман якого «Верхи на крадених конях» було відзначено Дублінською літературною премією 2007 року. В Україні цей роман вперше вийшов торік у чудовому перекладі Галини Кирпи. Це роман про дорослішання, про любов підлітка до свого батька, їхню дружбу, і про самодостатню самотність цього ж героя вже у літньому віці

Зацікавило мене також літературне розслідування Жана-Клода Пер’є «Загадка де Сент-Екзюпері», що відкрила для мене зовсім незнайомі сторінки з життя всесвітньо відомого автора «Маленького принца». Дослідник відшуковує невідомі рукописи і малюнки великого француза, вивчає його винаходи, шукає в документах сліди затонулого літака Екзюпері. Найцікавіше, що літературознавець не розставляє остаточних крапок над «і», він стверджує, що є ще частина невідкритих з різних причин архівів, які можуть доповнити біографію, а, можливо, й бібліографію письменника новими цікавими фактами.

І насамкінець не можу не згадати, бо постійно вожу зі собою в торбинці і перечитую поетичну збірку Богдани Матіяш «Твої улюблені пси та інші звірі» – це направду авторка і вірші, з якими добре: у них багато світла, багато радості, багато жовтогарячого осіннього листя, яблуневого цвіту, сонця, дощу, тиші, природи, лагідних звірят – навіть лев у них лагідний!

 
- Як обираєте книжки для читання?

- Іноді я обираю книжки для читання, іноді – вони мене. До прикладу, можу йти в книгарню за певною книгою, про яку знаю, що вже вийшла, а її, виявляється, у книгарні ще нема, аж раптом щось зовсім інше потрапляє на очі, і розумію, що ось, без цієї книги ну ніяк не піду геть. Так нещодавно купила книгу «Чому наші діти стають тиранами»  німецького дитячого психіатра Міхаеля  Вінтергоффа – до того я про неї ніде не чула. Але погортавши, подумала, що цікаво – мені назагал подобаються книги з психології, і зрештою, від дитячої тиранії треба застерегтися J.

Про новинки дізнаюся з літературних порталів, як «Літакцент» чи «Буквоїд» (наприклад, я довго полювала за книгою «Валентина Сильвестрова «Дочекатися музики», дізнавшись про неї з рецензії на «Буквоїді»), також – із сайтів видавництв, обов’язково – від добрих друзів, які цікавляться літературою і стежать за книжковими новинками, від самих авторів, перекладачів чи видавців, які анонсують книги у соцмережах, зокрема, через Facebook.

Книга не конче мусить бути новинкою – от погортаєш якусь в книгарні, зачепить якийсь абзац за живе, і береш. А ті, навколо яких здійняли вже шум, мені чомусь навпаки не хочеться читати – нехай емоції вляжуться. Так я досі не придбала роману Ліни Костенко, хоча заздалегідь лаштувалася це зробити – чомусь після розмаїтих відгуків і навіть скандалів мені страшно розчаруватися, адже поезію Костенко дуже люблю і ціную.

Також читаю книги, які радять друзі – якщо вони вже прочитали і радять, до їхньої думки обов’язково дослуховуюся, довіряю їхньому смаку.

І ще важливий момент – читаю практично все, що купую восьмирічній доньці. Це увійшло в звичай від часу спільного читання вголос, і хоч тепер доня вже здебільшого читає сама, але ж і мені цікаво, що і як пишуть сучасні автори для сучасних дітей. Щоправда, цього літа я не встигла перечитати усього того, що донька, та сподіваюся надолужити, а нашим спільним улюбленцем став Пауль Маар з його паном Белло та Суботиком, маленькі героїні Джаклін Вілсон, поважні персонажі Кястутіса Каспаравічюса, кумедні істотки Сашка Дерманського з царства Яблукарства і його Чудове чудовисько. Також дочка переконує мене, що продовження Чакалки Івана Андрусяка цікавіше, ніж перша історія, але я ще досі не встигла про її новий імідж прочитати.

Часто я отримую книги в подарунок: від друзів, від авторів, від мого шкільного вчителя літератури – ми досі спілкуємося і обмінюємося та обдаровуємося навзаєм книгами, хоч вже 15 років від мого випуску пройшло.

Особлива радість – несподівано отримати книгу на пошті: так чимало своїх перекладів і книжок нам з донею переслала в дарунок Галина Кирпа, а також  – Оксана Лущевська, нещодавно її ошатно проілюстроване івано-франківською художницею Світланою Балух «Золоте колесо року» стало дуже милою і приємною несподіванкою.

- Які книжки можете порадити іншим?

- Важко порадити щось універсальне для всіх, але мабуть, ніхто не прогадає, якщо, крім дорослої, читатиме дитячу літературу – адже дитячий автор не має права писати погано, бо наймолодший читач – найвимогливіший. А дорослий, читаючи дитячу літературу, може трохи «побалувати» дитину в собі, стати менш заскорузлим у своїй дорослій поважності, і, можливо, знайти ще одне спільне хобі з власними дітьми.