Нещодавно придбала дебютну прозову книгу юної авторки Ольги Камінської «Театр тіней». Зізнаюся, мене насамперед заінтригував той факт, що на той час, коли Ольга писала свою психолого-філософську повість та оповідання, їй було тільки 16 років. Знаю, як це – випустити свою першу книжку-ластівку у юнацькому віці – і з острахом очікувати її оцінки знавцями, а також реакції своїх найперших читачів… Адже я теж видала свою дебютну книжку «Золоті дні» в 16 років. Правда, це була поезія… До речі, деякі вірші в ній мені і досі подобаються. Але тільки деякі.

Коли з роками переростаєш свій рівень, то, озирнувшись, дивишся на свої давні здобутки скептично, не надаєш їм колишнього значення або навіть просто соромишся написаного. Але з упевненістю можу сказати, що Ользі Камінській це точно не загрожує. Їй не буде соромно за свою першу книгу. Адже дебютувала молода авторка, без перебільшення, впевнено і яскраво. Навіть якби їй було 26+, така книга не втратила б своєї самобутності й актуальності. А не зацікавитися філософськими життєвими кредо молодої письменниці просто неможливо… Вражає афористичність висловлювань і глибина думки дівчини. Вона доволі вправно володіє словом, яке в поєднанні зі спостережливістю, ерудицією та обізнаністю одразу в декількох сферах мистецтва дозволяє тримати увагу читачів із легкістю майстра.

Повість «Театр тіней» ‒ це доволі яскрава алегорія на життя людини в соціумі, де за особистісне становлення або ж просту душевну гармонію доводиться чимось-таки платити. Духовно здичавіле суспільство звикло витісняти «інакших». І розбити цей панцир байдужості може тільки серце, просякнуте любовʼю до світу. Адже саме любов – рушій будь-якого існування. Але ці сили і здатності в собі ще належить розкрити, зрозумівши себе і своє призначення.

Книга потребує уважного, вдумливого читання. Її просто неможливо прочитати «по діагоналі»… Адже кожна репліка невипадкова, а зміст пронизаний різноманітними символами. Приємно вражає вишуканість та афористичність метафор. Цілком можливо, що це сформовано під впливом мами – Юлії Бережко-Камінської, філософській, любовній і пейзажній ліриці якої характерна образність і сконцентрованість слова.

Цікаво, що в прозі Ольги час від часу зустрічаються виділені курсивом окремі слова. Саме завдяки цьому прийому вони набувають нових відтінків, акцентів і значень. Утім, не можу стриматися від цитацій окремих моментів, що хоч курсивом і не виділені, але є не менш влучними і глибокими. Скажімо, бачення авторкою такого поняття, як ЧАС:

«А може, час, яким ми його відчуваємо, і є єдино правильним? А годинник… чи не підлаштовує він усе наше внутрішнє сприйняття часу під один стандарт?» (с. 66).

Авторські спостереження над реаліями суєтного буденного життя дорослої людини – на диво влучні й переконливі, подекуди вражають власними зрілими умовиводами. Наприклад:

«Він бігав від справи до справи, як заєць, і ніяк не міг зрозуміти, чому ніде не затримується. Замало таланту? Замало старань? Та замало було лише бажання й потреби». (с. 119)

Імпонує бачення Ольгою Камінською призначення людей-творців:

«Тобі не здається, що весь світ належить саме їм? Вони штовхають еволюцію силою думки, надихаючи людей, що втілюють усе це в життя! Яким був би світ без прекрасного? Заради чого ми жили б, якби не мистецтво?» (с. 98).

Власне, повість «Театр тіней» – про земних «чарівників». А ще – про пошук себе, творчої особистості (та й не тільки творчої), у цьому світі. Я навмисне не розкриваю змісту твору. Я просто намагаюся звернути увагу потенційних читачів на те, що може спонукати взяти до рук цю книгу…

Звісно, кожен твір можна вдосконалювати і відточувати безкінечно. Особисто в мене залишилося легке відчуття незавершеності оповіді. Від першого речення і аж до завершення повісті Ольга настільки вміло тримала інтригу, що… наприкінці мені таки не вистачило її авторських спецефектів та якоїсь несподіваної яскравості. Проте, можливо, мені просто було жаль розлучатися з текстом.

Окрім психолого-філософської повісті «Театр тіней», до книжки увійшло сім творів малих жанрів – це оповідання, есе і навіть пʼєса-мініатюра. Й відразу хочеться зазначити про вміння тримати інтригу, майстерне володіння мовно-виражальними засобами, мислення філософськими категоріями, тонко продумані імена головних героїв, вдале використання натяків і підтекстів… Усі ці твори – це, по суті, поради читачам у художньо-літературній інтерпретації щодо того, як же варто жити.

У книзі Ольги Камінської знайшли своє відображення вічна філософська боротьба Істини та Омани, тобто гіркої правди і солодкої брехні (оповідання «Момент Істини»), непростий пошук молодою людиною себе і свого призначення (оповідання «Покликання»), роздуми про сенс людського існування (есе «Фотографії»), захоплююча молодіжна історія-страшилка, де письменниця намагається пояснити природу людського страху (оповідання «Після сотої історії»), цікава інтерпретація теми війни крізь призму життя малих форм живої природи (оповідання «Квітка»), алегорія існування двох індивідів і їхніх взаємин у людському соціумі (коротеньке, але глибоко філософське оповідання «Точки»), своєрідне міні-дослідження природи людського інтелекту (психологічна пʼєса-мініатюра «ДУМготель»).

Лейтмотивом усієї книги юної письменниці, на мою думку, є такі слова (цитую репліку Портьє із пʼєси Ольги Камінської): «Я просто змушую людей думати. Я змушую ввімкнути нарешті їхній обмежений мозок, у якого насправді стільки можливостей!.. Людський мозок – геніальний! Але люди ніяк цього не зрозуміють…». Так, авторка змушує читача думати. А що може бути кращим від процесу нових власних умовиводів під час прочитання будь-якої книжки? Тому не побоюся зазначити: творчість Ольги Камінської – перш за все і без перебільшення, інтелектуальна.

«Як чудово, що хоча б десь існують по-справжньому щасливі люди…», ‒ гірко зауважує авторка про деяких своїх персонажів і… віднаходить власне щастя – у мистецтві Слова! Інтуїтивно відчуваю (не знаю авторку як людину, а суджу тільки за її текстами), що Ольга належить до тих творчих молодих людей, яких життєві обставини і доленосні хвилі випробувань не зіб’ють із наміченого шляху. Бо в свої 16 вона вже має власну спрямованість та володіє неабиякою наполегливістю і працьовитістю. Відчуваю необхідність «позичити» у письменниці та журналістки Валентини Семеняк слова з її передмови до книги «Театр тіней»: «…запамʼятайте це імʼя – Ольга Камінська». А від себе з упевненістю додам: ви обовʼязково і неодноразово ще зустрінете його на теренах нової української літератури.