Мабуть, помітили, казкові персонажі – новітньо перелицьовані, модерні. Та й розмовляють, скажу я вам, послуговуючись молодіжним сленгом. Цілісно та цікаво в’язка-в’яжеться („Подарунок дружині”) й так вдало обставлені казко-картинки, що, буквально, втягують читальника в атмосферу чародійств; не тільки „дітей дошкільного та молодшого шкільного віку”, як зафіксовано на титулі книжки, але й нас, дорослих… Саме так; казкові оповідки – барвисті, безпосередні, динамічні у своїй розповідальності. (Тут, до слова, і художниця, Олена Рикусова, винятково професійно попрацювала).

Мислю собі, що не зайвою буде моя самоцитата „Саме, ці чарівні іскрометні світи, як авторського, так і народного походження, вже ніколи не полишать нас, поселившись поруч, напевне, назавше. Регулярно покликаючись до читацьких сердець і роблячи їх м’якшими, а розум справедливішим („Мобіла для Баби Яги”, „Моторні коники”, „Неприємний гостинець).

Поміркуймо, можливо, нам саме цього й не вистачає… 

Що видається, не нарочито цікавим, головні персонажі казок-оповідок В. Марущак не є виразно позитивними чи контрастно негативними. Це є у традиційних казках. Дід Яг та його життєва супутниця Баба Яга проявляють себе то один бік, то в інший, що трапляється й посеред нас, звичайних людей. Відповідно й почуття їхні мінливі та різнобарвні. Та й життя чародіїв: існування не лише в нетрях лісу, але й закорінене в суспільні перипетії. Вони наче промовляють, саме, до нас: „Так хочеться, аби усі жили по совісті”. – Зітхає Дід. („Чарівне дзеркальце”).

Баба Яга емоційно заявляє: „…Потрібно бути сучасним!” Це, погодьтеся, уже далеко не той навіяно-злий персонаж, що до нього ми звикли, а так ніби модератор на певній новочасній акції („Природа цілюща”). Прикольно.

Насправді, щастя – це, саме, подорож, а не пункт призначення. Ну що ж. Мандруймо казковими шляхами. Вони такі привабливі. 

Як і в попередніх казкових книжках, Марущак зовсім не культивує збиті сюжети та фабули. Радше, покладається на свою уяву, добре знання психології сприймачів написаного, інтуївне відчуття інтерпретацій казкових текстів. Усе це дозволяє їй знаходити, здавалося б, невидимі стильові стежки, що провадять до самобутніх сюжетів, чарівливих образів, оригінальної розповіді („Щастя квітки”, „Велике кохання”, „Левове місто”). Бачу, як природно та неквапом течуть її незвичайні оповідки. Так, нерідко, авторка виходить за окреси канонів жанру. Але ж і ойкумена її читальників помітно розширюється. Бо кожен із них, навіть ті, хто не зізнається, вірить у казку; мандрує в ній. – Тут все зрозуміло та барвисто. І Добро завше перемагає Зло. У наших мізкових програмах закладено, саме, такий розвиток подій, як на мене. 

…Одне слово, хочете побачити та послухати Діда Яга: в „адідасівському” спортивному костюмі з банданою на голові, в стильових мокасинах, в сідлі червоного спортивного байка чи Бабу Ягу в джинсах, кросівках на босу ногу та в моднячому кожушку; познайомитись із їхнім способом життя, друзяками та взяти участь у кумедних витівках, читайте казкову книгу Віри Марущак „Вибрики Діда Яга”. Не пошкодуєте.

Казкарка таки створила нову казку-книгу для себе та для нас. Добре.      

P.S.

…Не ставив собі завданням тут робити докладний літературознавчий аналіз книги Віри Марущак. А лише – засвітити жарівку над виданням, аби привернути увагу всіх зацікавлених. Сподіваюсь, що мені це вдалося.