
Re: цензії
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
- 06.08.2025|Валентина Семеняк, письменницяЧас читати Ганзенка
Видавничі новинки
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
Re:цензії
Про турів, полювання й літературу
Так уже склалося, що коли я була дитиною, то про Чорнобильську трагедію говорили зовсім інакше, ніж зараз. Батько однієї з моїх подруг був ліквідатором аварії на ЧАЕС, 26 квітня в школах проводили щорічні Дні пам’яті, Чорнобильська катастрофа була обов’язковою темою виступів «екологічних агітбригад».
Проте Чорнобиль усе одно був «десь там», у «чорних» анекдотах, на класних годинах. Ніхто особливо не пояснював, як саме аварія вплинула на розпад Радянського Союзу і якої рани завдала нашій землі, якою залишилась у пам’яті мільйонів українців. Тож, не дивно, що до мого інформаційного поля значно ближчим виявився «Сталкер» — гра, якою захоплювася молодший брат, — навіть хрестоматійна «Чорнобильська мадонна» пролетіла якось мимохідь, без належної уваги.
Тому, мабуть, теза Тамари Гундорової про післячорнобильську бібліотеку в українській літературі, вперше почута на філологічному факультеті, виявилася для мене несподіваною. Було неможливо осмислити це явище в постмодерністській перспективі, знати не знаючи, як воно відлунило в слові тоді, в 1980-ті, — наживо, без іронії, скорботно й щиро. Відкривати для себе твори Івана Драча, Володимира Яворівського, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Світлани Йовенко, присвячене Чорнобилю, було непросто, бо боляче. Чорнобиль — кордон «до» і «після», страхітливий символ і цілком реальне місце новітнього паломництва. З часом образи зруйнованої АЕС і спустошеної «зони» не втрачають своєї моторошної привабливості: як таке могло трапитися? Чому? І як усе це пережити?
Про це говорять українські письменники в 1980-ті роки. І саме їхні тексти почасти нагадує мені нова книжка Марії Дружко — знаної на Дніпропетровщині письменниці, натхненниці мистецького проєкту «VivArt». Роман «Полювання на тура», в першу чергу, вражає своєю, сказати б, добротністю: розміреністю наративу, добірністю й багатством мови, вдумливою роботою над образами й розкриттям характерів персонажів. Як і, наприклад, Володимир Яворівський у «Марії з полином…», Марія Дружко ретельно виписує долі своїх героїв, їх мрії та прагнення, які в один момент обірвала аварія на ЧАЕС. Письменниця любовно добирає героям символічні, промовисті імена, що увиразнюють їхні натури й виступають маркером зв’язку поколінь.
Однак, попри цю дещо старомодну вивіреність оповіді, авторка не боїться експериментувати із жанром: невеликий за обсягом твір поєднує ознаки роману «зв’язку часів», гостросюжетної прози й «слов’янського фентезі», яке зараз повертає собі популярність на українських теренах. Ліс понад Прип’яттю — живий, одухотворений, предковічний — постає супроти людського свавілля і мститься за кривду. Але разом із тим лісові мешканці щедро винагороджують тих, кому дістає мудрості жити з природою в злагоді й оберігати її від зажерливості одноплеменців.
Зосереджений довкола Чорнобильської трагедії, сюжет роману Марії Дружко торкається багатьох інших тематичних шарів: гармонізації стосунків сучасної людини й природи, екологічної свідомості загалом, радянської епохи як території брехні й кар’єризму, де немає місця чесності й справжності. Зображуючи 1980-ті, авторка говорить про дисидентство й манкуртство-пристосуванство як протилежні полюси життя в Країні Рад. Образ поета Юрія Тура — батька Максима, головного героя роману — нагадує про багатьох діячів мистецтва, зокрема про незламного Василя Стуса, які воліли пожертвувати свободою й життям, але не поступитися правдою.
Максим Тур, навіть не усвідомлюючи цього, продовжує справу батька. Як фотохудожник, він теж не може пройти повз несправедливість та кривду, що її свавільні можновладці завдають слабшим від себе. Проблема відповідальності митця перед суспільством, чіткого розуміння того, що не буває ніякого мистецтва «поза політикою», поза громадянською свідомістю, на жаль, і сьогодні, на сьомому році війни, звучить так само гостро.
Отже, Чорнобиль і міфологічні істоти, дисиденти й безжальні партійці, магія й кохання, пошуки прапервнів національної свідомості, спроба досягти гармонії з природою, виправивши старі помилки, і ще, як обіцяє назва, полювання — і метафоричне, і цілком буквальне – незлецька суміш, що забезпечить захопливе читання – якого, до речі, так бракувало під час тих давніх уроків літератури, на яких не знайшлося хвилинки для «чорнобильської теми».
В анотації до роману сказано, що дикі тури – це символічний образ. Під ним слід розуміти всіх нас, українців, на яких полювали і яких намагалися знищити століттями. Звісно, повернення вимерлих турів до чорнобильських лісів, нехай з 2016 року вони офіційно стали заповідними, – це фантастика. Але хіба не фантастика те, що попри століття утисків, заборон, війн і катастроф українська нація все-таки вистояла, вижила і продовжує боротися за повноцінне буття на своїй землі?
Таємниця чорнобильських лісів відкривається молодим і завзятим Ксенії та Максимові – героям роману Марії Дружко. Заради того, щоб ця виняткова пара зустрілася й поклала початок чомусь новому, їхні предки офірували своїм коханням, добробутом і життям. На такому ґрунті, здобреному кров’ю щирої жертовності, зрештою має прорости щось нове – таке само могутнє і неймовірне, як тур, що гуляє в чорнобильських лісах.
Коментарі
Останні події
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025
- 23.08.2025|18:25В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 20.08.2025|19:33«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
- 19.08.2025|13:29Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині