І дарма. Писати для дітей набагато складніше. І відбір книг для них має бути більш ретельним, адже те, що читається в дитинстві, запам´ятовується на все життя. І важливо не забивати дитячу голівку різними дурницями, а компактно наповнювати її набором знань, який стане в нагоді в подальшому житті.

Дитяча література має бути інформативною, захопливою, художньо яскравою. Діти – це маленькі люди, і ставитися до них треба з повагою. Говорячи про серйозні речі, треба створити таку систему образів, яка відповідає їхньому вікові. А це непросто! У казці про метеликів і комашок, крім сюсюкання, має бути така модель стосунків, щоб вона міцно увійшла у свідомість. Потім метеликів можна замінити на образи, які більше відповідають дорослому віку, але модель залишиться: у будь-якому вигляді сміливість, доброта, благородство, винахідливість і ще багато і багато чого має бути незмінними.

Дитяча література не може бути нудною, бо через кілька хвилин увага маленького читача відключиться. І кожне оповіданнячко має щось дати в сенсі інформації.

Книжок для дітей – безліч. І лушпиння серед них – теж...

Я – викладач фортепіано, а це значить, що працюю з дітьми від 4-х до 15-ти років включно, і, що важливо, – індивідуально. Кожна дитина потребує певного підходу: що вийшло з одним, може бути марним для іншого. Розучуючи один і той ж твір з різними дітьми, доводиться шукати індивідуальні шляхи передачі матеріалу. І вони часом настільки відрізняються, що говорити про якусь загальну, універсальну методику смішно. Треба відчувати дитину, шукати до неї ключик у залежності від її здібностей і рівня розвитку інтелекту...

Це я веду до того, що в мене є унікальна можливість, якої немає у вчителів середньої школи, які працюють з класом, у якому кілька десятків учнів.

Я завжди відчувала брак відповідної літератури для молодшого віку – як музичної, так і спеціальної, а також художньої. І яка радість, коли трапляється відмінний збірник, доступний для розуміння, яскравий, що запам´ятовується!

Мій син виріс на казках народів світу – з усіх кінців світу. Я спеціально вишуковувала казки і легенди, міфи і сказання. Це – безпрограшний варіант: народна мудрість уже подбала про необхідний набір знань, випробуваний у поколіннях. Але є багато інших знань, які потрібно донести, а в казках про них – ні слова.

Коли мій 4-річний син хворів і вередував, відмовляючись приймати ліки, мені доводилося складати історії про хоробрих лейкоцитів, які борються з ворогами-мікробами, але яким бракує набоїв і зброї. А контейнер зі зброєю – ось він, на долоні! Ці біленькі пігулки – цілий арсенал! Бідолахи-лейкоцити сидять в осаді, їх атакують, у них залишилося лише дві гранати і п´ять патронів, але!.. Але зараз ми їм пошлемо підмогу – і вони розгромлять ворога!

І пігулки, і огидні мікстури від кашлю свідомо, з радістю  ковтаються...

Це я веду ось до чого: коли б у ті роки мені трапилася книжка Еліни Заржицької «Що ми знаємо про себе?», тоді не довелося б винаходити велосипед.

Це книжка, яка буде цікавою і дошкільнятам, і школярам. Це, по суті, анатомія в картинках і в цікавих розповідях. Автор у легкій цікавій формі розповідає про найскладніші речі – про серце, про судини, про головний мозок – та про все інше, що є в організмі. Як влаштовані, як функціонують, що їм шкідливо, а що – корисно. І все це мовою – зрозумілою, доступною і цікавою дітям. Та й їхнім юним мамам буде не зайве  про все це дізнатися – у книжці є багато з того, що знати необхідно.

Чи потрібна така література? Безумовно! Я аплодую авторові, якому вдався такий складний проект. Я радила б цю книжку мати  разом з букварем, бо це теж буквар. 

Що ми знаємо про свій організм? Багато хвороб – від незнання, від «неправильної експлуатації». Але спробуйте навчити анатомії! І старшокласникам вона не лізе в голову, і студенти медичних коледжів через силу освоюють цей складний предмет!

Але якщо починати з самого дитинства, – як знадобляться ці знання в майбутньому! Від скількох проблем вони можуть зарадити! 

Еліна Заржицька переклала «дитячою» мовою цілу енциклопедію. Прочитавши цю книжку, ви закладете дитині основи необхідних знань. Можу тільки припустити, яку гору спеціальної літератури довелося перечитати авторові, скільки інформації зібрати – і так витончено, компактно, захопливо подати!

Браво, пані Еліно! Ваша книжка має бути в кожній родині, у кожній шкільній бібліотеці! Дякую вам від імені всіх карапузів, які, можливо, після прочитання остерігатимуться пхати до рота ягоди незнайомих рослин, стрибати з високих парканів і з криком вириватися з маминих рук у кабінеті стоматолога...