«Характерник» - це  новий історичний роман Василя Шкляра. Події роману відбуваються на Запорозькій Січі, в другій половині XVIIIст. Хто ж такі характерники?, у чому їхня таємниця?, чи дійсно ці козаки були безсмертними і ладні на все, заради волі та соборності рідної України?. 

«Характерниками називали козака - віщуна, чаклуна, що вмів ворожити, лікувати поранених козаків»[1]. Про характерників часто йдеться в легендах та переказах нашого народу. 

Роман читається легко і захоплююче. Письменник, як завжди, спонукає читача до роздумів, актуалізує важливість єдності народу заради спільної перемоги та успішного майбутнього. Читаючи текст, відразу можна помітити виразні паралелі із сучасністю. Наприклад, Василь Миколайович, пишучи про минулі події, прагне нагадати нам – сучасним українцям про те, що відсутність єдності та спільної державотворчої позиції між представниками політичної еліти – одна із найбільших трагедій та проблем, яка, на жаль, є актальною і сьогодні. «Тепер маємо аж чотири гетьмани –Самойловича на лівому березі, Дорошенка, Суховія та Ханенка на правому. І ні від кого пуття немає. Зубами за гетьманство тримаються, за маєтності, за млини та угіддя свої печуться.[2]». Письменник підкреслює думку про те, що представники правлячої еліти України ставлять особисті інтереси, збагачення вище, ніж державні інтереси, які матимуть вплив на майбутнє, а не лише на сьогодення. 

Ще однією темою, над якою письменник спонукає читача замислитися, є те, що у сучасному світі люди прагнуть мінливих задоволень, фінансового добробуту, але при цьому, не дбають про духовне зростання, духовні цінності: повагу, взаєморозуміння, любов, гідність. «...Бо люди, казав незрячий Ілля, бачать зовсім не те, що треба, крутять головами, як дятли, хочуть усе схопити, нічого не прогавити, а подивитися на себе самих не встигають за все життя.»[3]  На мою думку, письменник не випадково вклав ці слова в уста незрячого персонажа, адже так часто стикаємося в реальному житті із ситуацією, коли люди, які не мають жодних фізичних обмежень не цінують своїх можливостей, як найвищого дарунку Творця, витрачаючи своє життя на розпусту, наркотики, аморальну поведінку.

Василь Шкляр ненав`язливо наголошує, що кожна людина у житті має свободу вибору і саме ця свобода є найважливішою, тому що «Життя ––це млинове колесо. Як ти литимеш на нього воду, так воно й крутитиметься...»[4]

Далі скажу кілька слів про персонажів роману, які мене найбільше вразили та запам`яталися:

Христуся– любляча дівчина, котра чекає на свого коханого, козака –характерника на ім`я Кирик. Підступні татари забирають красуню силою із рідного села в неволю, а Кирик мужньо визволяє її, ризикуючи власним життям заради порятунку коханої. «Не можна втрачати віру, сказала Христуся, бо віра дає силу тому, кого виглядаємо.[5]»

Кошовий отаман Сірко – легендарний отаман козаків - характерник, який відважно воює проти татарської орди, визволяє бранців - побратимів із татарської неволі, але змушений погодитися на невигідну для Січі угоду московського царя Олексія Михайловича, який зрадою заахопив рідних отамана.

Кирик, Гиря,Костогриз– троє козаків – характерників, побратимів, учнів старого сивочолого учителя Кміти. Ось як автор описує їх здібності. «... Ніхто не здогадувався, чому під Очаковом, коли проти них стала десятитисячна орда, татарські гармати не вистрілили, а розірвались на відламки, понищивши гармашів та ближчих вершників разом із кіньми. Чому, коли запорожці проходили через Перекопські ворота до Криму, то сторожа на валах чи то засинала, чи то принишкла, наче її там ніколи не було...»[6]

«Характерник» - книга для тих, хто прагне краще та глибше зрозуміти значення запорозького козацтва для становлення української незалежності, боротьби за визволення України від татарської орди та московських загарбників; дізнатися більше про устрій та звичаї Запорозької Січі.

Звичайно ж, письменник підкреслює волелюбність нашого народу, бунтівний дух українців, їх небажання коритися жодним загарбникам, незалежно від того, звідки загроза – із Заходу чи зі Сходу. І звісно, це – роман про свободу, за яку українці готові битися до загину... Ця боротьба триває й сьогодні, а загарбник – той самий, хоч минають століття... Саме життя - це  одвічна боротьба добра і зла, Світла і темряви, то ж, доки б`ється серце, залишається шанс на безсмертя у  пам`яті наступних поколінь Героїв чи зрадників.