Завантажити

… Її розкішний хвіст тепер носить на собі бомжиха із третього під’їзду. Він дуже пасує до пальта, яке жіночка знайшла тиждень тому на смітнику. Схожа зараз із цим комірцем на принцесу Діану, прости Господи! Та хай носить! Справжній власниці він уже не потрібен. Он вона лежить майже навзнак край бордюри із розпоротим пузом. Мабуть, добрі люди серце шукали, собі вставити хотіли. Та це кому чого не вистачає. А нехай! Вона ні про що не жалкує…

Чорнявка і Руда були закадичними подругами. Щоранку вони зустрічалися на ґаночку, грілися на сонечку і снідали. Руда завжди пригощала товаришку чимось смачненьким: то мишку принесе, то рибку, то горобчика впіймає. Ділили усе порівну і ласували. А затим сідали рядочком одна коло одної і муркали, мусолили свої суто жіночі плітки. Англійці вранці читають газету, а киці – народ дивний: вони пліткують. Після цього розходяться хто куди, у своїх справах. А увечері зустрічаються знов. Скучили за увесь день одна за одною, тож вечірнє привітання завжди особливе. Чорнявка, лежачи на теплій ковдрочці, постеленій якоюсь чуйною бабусею для них, і зачувши ще здалеку запах Рудої, зістрибує на лапки, потягується, умивається, розпушує шерсть і біжить назустріч подрузі. Обнюхає, обмуркає і чекає. Чорнявка трохи сором’язлива, нерішуча, Руда ж – кокетка! Одразу починає бігати навколо киці, зачіпати її лапкою, кусати за вушко, лоскотати вусиками, гратися з її хвостиком. Ця гра продовжується доти, доки Чорнявка не повернеться й не піде. А вона так постійно робить. Ні з того ні з сього розвертається і йде до свого ліжечка. Лягає і дивиться блискучими очима на отетерілу товаришку. Чекає. Руда розуміє натяк, підходить ближче і лягає поруч. Чорнявка обіймає її усіма своїми чотирма лапками міцно-міцно, так, наче ніколи й нікому не віддасть. Чорнявка любить Руду, адже та врятувала її колись від скажених собак. Так і познайомилися. Тепер завжди удвох. Засинають разом (і що їм сниться у їх котячих снах?!), і прокидаються разом. Але одного разу усе пішло не так.

Чорнявка прокинулася вранці, а подруги поруч нема. Зазвичай Руда встає перша, ранесенько, і йде здобувати їжу, повертаючись іще до того, як пробуджується від сну Чорнявка. Але було вже ближче до полудня, а киці все не було. Чорнявка шукала її скрізь, де можна було, але так і не знайшла. Неухильно наближався вечір. Руда гуляла з котами, а вірна, любляча подруга її розшукувала. Коли стемніло, біля під’їзду почали збиратися хлопці з пивом, сухарями і цигарками. Вони пили, лаялися, плювалися і гучно сміялися. А тоді завбачили нашу кицю, яка тирлувалася неподалік у пошуках товаришки. Один підліток підійшов до неї і нахилився, а Чорнявка почала тертися йому об ноги і нявкати. Вона була добра і вірила людям. А хлопець раптом підняв одну ногу і опустив її киці на хвіст, а іншою вдарив у живіт. Тоді решта недороблених підбігла і теж почала бити маленьку істоту. Потому вирішили перевірити, чи справді у кішки дев’ять життів, і розпороли їй черево. Награвшись, покинули мертве тіло біля під’їзду і пішли собі далі, нівечити інші життя.

Вранці двірничка відтягла фактичний шмат м’яса до бордюри, мовляв, нехай собаки їдять. Чи, може, у неї були інші мотиви… Але це не так важливо.

Тоді ж таки вранці прибігла додому й Руда. Побачивши бездиханне, холодне, закривавлене тіло подруги, затрусилася, почала облизувати їй мордочку язиком. Так тривало хвилин п’ять. А затим відсахнулася і побігла у невідомому напрямку.

Чорнявка завонялася і загнилася, хвоста носить бомжиха, а Руда знайшла собі котика і жила з ним довго і щасливо!

читати