Оливки

 

Перебирати у слайдах пам’яті

Оливки твоїх очей,

Куштувати амбру й амброзію

твоїх попечених вуст.

І знати, що на сьогодні

Найкращою стравою стане

Півсклянки гіркої кави

З твоїх недоглянутих рук.

Хворіти на хміль з перепою,

У черзі за мінералкою

Вбивати нечіткість погляду

У одноманітність плечей,

І падати шлунком донизу,

Лякатись, пітніти долонями,

Коли серед сотні невпізнаних

Я раптом впізнаю тебе.

 

 

Коктебель за Д. А.

 

поїхали. назбираємо камінців,

намочимо ноги. попалимо губи,

спіймаємо замість облизня,

зимові сотні сонць.

 

ходімо. до потягу, трохи.

до змочених ніг небагато,

давай ми уявимо літо,

і стане тепліше нам.

 

і не буде ніяких туристів,

Розбещених зайд з Росії,

що говорять тобі у спину:

"Нет покоя от этих хохлов!"

 

я більш не любитиму літо,

якщо січневої ночі

мене поцілує вітер

на березі у самоту.

 

 

Халатне кохання

 

Вони висіли поряд на кілочках,

Зелений і червоний в синю смужку,

Сплітались рукавами і пасочками.

Тримали запахи розпареного душу.

 

Вони зливалися, кохалися тихенько,

Поки господарі пили чаї і «К’янті»

І прокидалися під неможливий дзенькіт

Будильника в старезному серванті.

 

Вони любили вихідні і пізній вечір,

Коли кишені виверталися відверто,

Хотіли видива, а може просто втечі

Із ванної з шпалерами подертими.

 

І трапилася, трапилась-таки

Ота розлука для старих, м’яких халатів…

Червоний в смужку із жіночої руки

Все вислизав в чужій, нелюбій хаті.

 

Зелений витерся, зогнив у самоті,

Червоний загубив пасок і ґудзики.

Кохають люди. Та трапляється в житті,

Що й речі мають серце й чують музику

 

 

Яблуко

 

Я – яблуко. Я дике яблуко,

Кисле, зелене, терпке.

Я бризкаю соком з-під зубів,

Ганяю черву і равликів,

Маю тіло твердо-м’яке,

Я – яблуко, я спокусливе,

Мною дівчата милуються,

Їх перса здимаються солодко,

Ховають вино і молоко,

Очі зміям муляючи.

Я – яблуко, з чорним зернятком,

Із хвостиком і серцевиною,

В якій під ніжною кіркою

Багаттям фруктози прогірклої

Зачато гріх праєдиний.

Я – Яблуко. Вічнозелене.

Я – Єва у хтивості злій, -

Спітніла, тремтяча, задихана,

Волога, годована втіхою.

Я яблуко, й Єва і змій.

 

 

Другові

 

Ось тобі моя тепла рука,

замала для чоловіка,

для жінки защира.

Я даю не для того, щоб ти цілував,

Чи підтримував, як каліку, -

моя рука не шарнірна.

Просто потисни й затям,

собі, передай наступним,

колишнім і не моїм:

я не граюся у життя,

не буваю підступною,

не пускаю у очі дим.

і до тіла теж не пускаю,

бо у тілі сидить душа,

а на неї завжди є попит.

прилаштовуйся до черги скраю,

до черги тих, кому дам відкоша,

механічно, як робот.

ось тобі моя тепла рука.

так ти тиснеш, чи ні?

чи будеш по-бабському,

хлипати, чого вона така,

рахуватимеш зорі у вікні,

Півшепотом рабським.

читати