Завантажити

* * *
дівчинка гралася зі стінкою м’ячиком
дівчинці було весело
вона навіть не знала
що сьогодні 26 квітня*
що так же і тоді цвіли сливи
а в небі плели
дзвінкі віночки жайворонки

дівчинка кидала об стінку м’ячиком
і стінка відповідала їй

ти вже давно не та дівчинка
і я вже не той
про щось тебе питаю –
мовчиш
намагаюся зійти з твоїх очей –
мовчиш
я мовчу і ти мовчиш як стіна

виходить і стіна вже не та
------------------------------------------------------
* Саме в той день вибухнув реактор ЧАЕС


* * *
ти для мене – складнопідрядне речення
з багатьма сполучниками
от тільки де який ставити
не знаю

я б їх усіх об’єднав в один
дорожній «в’їзд заборонено»

* * *
якось уранці
ліворуч од твого рамена
почали проростати флейти
але ти їх не почула

таке буває
є люди з абсолютним слухом
а є абсолютно без

* * *
той хто спроектував твої перса
напевне відпочивав
на Капітолійському пагорбі

хто здивував твої очі
не менше як тричі топився
хапаючись не за повір’я

хто розкидав твої руки
мусив грати на органі
й цимбалах водночас

той хто… але не будемо чіпати ніч
краще спробуймо взути себе
у цей вечір заторочений
у мелодію самотнього цвіркуна

* * *
продовження руки
– пальці
продовження пальців
– перса
продовження твоїх перс –
продовження мого гріха

зачини кватирку аби комарі
з кімнати не вилітали

* * *
послухай
і навіщо тобі казка
як тут бувальщина

з усіма можна було б миритися
але ж сірий вовк
відкинув свою сіру тінь
на білий сніг під ноги
на червоний схід сонця в перспективі
навіть на твою червону шапочку
що пришпилена до волосся набакир

ти навіть відчула
як усе довкола нараз стало сірим
ти можеш дорікнути йому сірому
що він не відає
в яку ополонку опустити свого хвоста

але ж він не такий холодний
щоб заморозити річку
він нестерпно голодний
вслухайся у його виття
і ти вловиш у тій довгій
як відстань од проспекту
якоїсь там дружби до берега
ферматі розпачливу ноту самотності

самотній вовк добре розуміє
що він не порятує ситуацію
навіть коли зіб’є набакир
цей нестерпно сірий вечір

* * *
смак цього яблука
як чужої жінки

варто було б освятити
але як зайти до церкви?

* * *
ти вулиця з одностороннім рухом
а я на перехресті усе частіше
підкидаю очима
над переніссям мильні бульбашки
бо права? водія
засунув у кишеню
вчорашньому дневі
котрий переходив повінь
у ризикованому місці

* * *
давай полежимо довше
цей синтаксис неба
ще не вичитаний тобою
ліворуч од твого лівого коліна
щойно народилися два топоніми
один занадто голий
як для цієї широти
а другий закороткий
як для цієї довготи

примусь мене заправити
шаровари ночі у понеділок

звідти уже значно ближче
до якогось із двох полюсів
давно відкритих кимось

* * *
перший сніг ще не встиг
набратися кольору як розтав

смішна ти
якби ця берізка нагадувала тебе
я давно її з корінням вирвав би
а зелен-платтячко зав’язав би
над головою

* * *
тебе б намазати на скибку хліба
або вилущити зі стручка
коли місяць уповні

я зняв би тебе зі смичка
легким доторком до найтоншої струни

бджілка збирала мед з квітки Цісик
і випадково перенесла тебе на лапках
у зовсім не ту неділю

коли я чекав тебе під дощем
я був трішки замріяний
а тебе вже потягнуло
на третю серію детективу

* * *
ти виглядаєш як приказка
коротка й зуживана
а я
якщо хочеш відати
свої іменини відзначав
лише до сорока
тому й маю тобі
не лишень що сказати

* * *
Ти – мій бинт подорожній,
хоч уста твої ложні.
Твої очі – порожні,
наче кільця у ножиць.

* * *
як мені важко йти за тобою
але ще важче прийти до себе

* * *
ти нагадала мені ящірку
що вміє вчасно відкидати хвоста
а я стояв
як бовдур
і довго ловив тінь звуку
на поплавець метелика
котрий сіпався,
сіпався
сіпався
але із зовсім іншого боку

і виглядало так
наче я дістаю
з-за своєї спини
лівою рукою
твою мочку правого вуха

* * *
я написав тобі
виявилося – на воді
вода погомоніла до моря синього

я намалював тебе
виявилося – у пісні
пісню понесло за буслами синіми

виліпив тебе
з дикого березневого ранку
не врахувавши що місяць був
в останній своїй фазі

просто видихнув тебе
а мені так не вистачало
кількох кроків до фінішу

забудь мене в позаминулому тисячолітті
як від свого волосся прищепку-невидимку
тільки не на чужій подушці
перед сходом сонця

* * *
а я всього-на-всього підкова забита
у твоє підвіконня
аби не витирала у неї свої підбори
коли заходитимеш у свій вертеп
де на другому поверсі
одразу зліва
висить назва мого останнього псалму
котрий адресований твоїй родимці
що затаїлася як діамант у патріаршій митрі

і все-таки то вже забагато
оглянься і зрозумієш
що залишилася без моєї тіні

хіба не бачиш
як веселка перейшла тобі дорогу
з порожніми днями

хіба

читати