Завантажити

Тринька поводила себе дивно. Неньо це підмітив, дивлячись як вона хутко зодягається – раніше після кіберкоїтусу вона ніколи не швидкувала так.

- Тринько, з тобою все гаразд ? Триню ? – стурбувався Неньо.

Вона застигла у позі викритого кролика. Неньо присунувся до монітора.

- Ти обраний, – стиха промовила вона.

- Не врубався ?...

- Ти обраний. - вже впевненіше сказала Тринька. – Ну, розумієш, Неню, вже не тільки я одна в курсі, шо ти тіпа… ну, шо ти вдень аптекар, а вночі жигало…

- Шістьора ! Дура ! Бікса дурна-а !! Здалал-ла мене-е, ко-му-у ?!?

- Вгамуйся, прошу тебе, не вчиняй істерики – от побачиш, тобі невдовзі всі заздритимуть, - таємничо сказала Тринька.

- Заздритимуть ??!! – проковтнув пів літри білої піни в роті Неньо. - Слухай, Тринько, котя, а давай може зустрінемось в реалі, ну давай, мала, не ламайся, га ? Ч-ю-єш, га-а ?

- Боюсь, що не вийде: я з обраними в реалі не контачу,

- А чого я обраний ? Ким ? Куди ?

- А фіг його знає… Карочє, через п’ять секунд обернешся і сам все дізнаєшся. Ну всьо, Неню, я виходжу з чату, пака.

- «Обернешся» ?.. Яких нафік п’ять секунд ?.. Тринько, йов ! Тринько, зажди !

- «Три секунди». – несподівано почув він стальний голос за спиною.

Напівживий, напівмертвий, обернувся на сто вісімдесят разом із табуретом, на якому сидів і ледь не випав з якого, з яким. Перед ним надвисала габаритна постать незнайомця у чорному шкіряному плащі, темних сонцезахисних окулярах, і теж чорних, і теж шкіряних рукавицях. Голова його була симетрично кругла і вщент поголена.

« Душогуб, по мою душу… Чоловік, котроїсь із мною пердолених мамзелей », - а що ще мав думати аптекар Неньо ?!

- Хто ви ? І як ви сюди потрапили ?..

- Називайте мене, Неню, паном Морф’яком. – солідним ушляхетненим тоном відрекомендувався чолов’яга, і став галантно походжати кімнатою, ніби розвідуючи щось.

- Що тобі потрібно, Морф’яче ? – Неньо забив на сполох і на поштивість.

- … «Морф’яку»,

- … Морф’яку ?..

- Копнути тебе під сраку, юначе.., - здається, пан Мор’фяк трішки образився на Неня за неввічливість.

- Навіщо ? За віщо ? Вона вас кохає…!

- Жартую. Батьківщина тебе кохає - не жартую !

- Не поняв, Бігме.

- І я також, Бігме, але що вдієш, Закони Вищості непідвладні Постановам Нижчості. Аби не затягувати і без зайвого пафосу скажу тобі і я, ще раз, що ти обраний. Здогадуєшся з трьох разів, задля чого ?

- ?

- ?

- ??

- !

- ???

- !!!

- ????

- Нє, то не буде так діла, - важко видихнув Морф’як, - фізіогноміка то не твоє. Зате в тебе більше – місія врятувати! визволити! Свою Вкраїноньку ! Нашу Вкраїноньку!! Ти розумієш, сучий сину, на що тебе уповноважили ? Ти розумієш, ти ж не бевзь ?!? – взяв його за барки і підважив.

- Потрібно когось трахнути ? – почервонів Неньо. - Чи грохнути ?.. – зблід Неньо.

- Все потрібно ! – позеленів Морф’як. – Все для Батьківщини ! Все !!

- У вас все ?

- Ні, не все, - гаркнув Морф’як.

- Все рівно, покладіть мене, на місце, пане Все.

- Місць існує два, - знизив його Морф’як і зняв окуляри. Неня впирали двійко сталевих очей людини, що безсумнівно кинула світу виклик. Від сканерів того Неневі стало ледь зовсім не кепсько, присів знову на табурет; розстібнув сорочку, аби духота відступила. Таки відступила.

- Так, місць два.., присядьте й ви.., присядьте на фотель, будь-ласка, - запропонував Неньо, втираючи рукавом рясний піт.

- Спасибі, я багато літ вже вимушено кочую, а тому стояти звик, ще й тому, що в задоволенні посидіти відмовляю не тобі одному. Перейду невідкладно до діла, ти вмієш заговорити… Розкладки наступні. Світ, в якому ти живеш, в якому живуть мільйони твоїх земляків – то не справжній світ, то віртуальний світ, химера, то матриця, в яку ви – ми – поміщені, заперті машинами.

- Повсталими ? – багатозначно висвітилося обличчя Неня.

- «Повсталими»… - іронічно скривися Морф’як. – Добро би їм було вже… шляк би їх трафив... най би кров нагла їх заллєла… качка би їх копнула і пацє зжувало…, нічо, ше, курва, повстануть – на зоні. І їх бунт буде придушено, як тарганяче квартирування «Рейдом» – на зуб даю, братело. Є інша вимір – реальний, не той, в якому ти перебуваєш – там панує Світло, а не Темрява: вілли і пентхауси на п’ятсот, тисячу, дві тисячі квадратів, джакузі і басейни, наповнені шампанським, шикарні жінки, глянцеві дівки, хтиві і соковиті, витончена кухня і витримані напої, елегантні і спортивні тачки. Там, власне, вікують машини !

- Не може бути !?

- Кажу тобі, чоловічку..,

- А за хліб, ковбасу, газ, воду, квартплату, дохтірам, податковій … – вони кіко платять ?

- Дурню, вони нічого не платять – платиш ти, платимо – ми. Платить вся країна, всі податки, манатки – все їм, а нам ні хріна, шариш ?!? Вони відкрито глузують із Ортеги-і-Гассета, Бердяєва та Ропке і насміхаються вони з Лассуела, Ліпсета, Даля, вони аніскілечки не розуміють Міллса з Мілібандом, вони ані за Штросса, ані за «Матроса» – вони Макіавеллісти, без Макіавеллі, грьобані, хай їм грець, а нам Греція ... - а яких часів не скажу. Yеs, Неньку ?

- Ну а чьо я зразу маю…? Я шо лєвий чи рижий, блін ?! Чьо я ??.. Я подібний на Більбо Бегінса, в кінці кінців ?.. Бабки хоча б платіть мені ! – запанікував Неньо.

- «Більбо Бегінс» ?? «Бабки» ?? Ти шо з Більбао, де непідробні, цілісні патріотичні почуття, бику ?? Треба вряди-годи бути Бегіном, своїм рідненьким, автохтонним, курва, шо, все тобі за бабки і через бабки !?! – покартав Василь Едмундович Морф‘як, ще й пальцем помахав, а великим красномовно донизу. – Відмовляєшся ? – хижо з-під лоба подивився.

Оточили Неня думи, немов хмароньки, то білії, то чорнії. І де ж та райдуга ? І де ж то сонечко, ніжненьке ? Або вітрець, сизокрилий ?

- Лади. Пофік компік, пофік тєлік – Вкраїна понад усе. – вирішив Неньо. Непохитно. Таки направду.

- Приємно чути і знати, що Україна має талант , - лагідна усмішка розплилася фейсаком Морф‘яка. - Ось, тримай, козаче, - розплющує руку Морф‘як (дві пілюлі: жовтого і блакитного кольорів).

- What’s this ?

- Небесна пігулка – проведе і покаже тобі інший світ, світ машин, де ульотна житуха, а кукурудзяна виведе назад, сюди, де пацавата, факана-какана (как ана ?) житуха, поверне у Матрасницю. Світ лашедєй і ослів.

- А я конькє не відкину ? Якісь больно ці таблєткі ніякі…принаймні на вигляд. Я провізор, знаю про що говорю, - скособочився як середа на п’єтницю Неньо.

- Провізоре , а знаєш ти, що таке провіденціалізм ?

- Не грузи… чуєш… я бачу, шо ти умняк звіздєц, начитаний, краще просвітли на рахунок вживання пігулок: ковтати, кусати, смоктати, лизати… ?

- Ширкою. Шутка. Поклади, де взяв шприц, ложку, джут… Поклади. Звичайно, ковтати. Тільки за одним разом… і запивати – Pepsi ! - Морф‘як відступив, а за ним неждано виріс ящик Pepsi(!) в бляшанкових «баночках».

- А можна Кокою ? В смислі, Колою ?

- Ні !! В жодному разі. – прозвучало навіть погрозливо.

- Ок, не бачу проблеми, Pepsi, так Pepsi. І ролики рекламні в них крутіші, чувак… - ги-ги.

- І кожну пігулку, і кожного разу, запивати іншою пляшкою. Бажано. І ще бажано – в двох світах, принагідно, нахвалювати продукцію, не скупитися на компліменти, чув чи нє ? І про наші води не забувай, особливо про ту… з дідом… - як її ? – ну, шо сушняк з будуном шляхетно знімає… ти знаєш.., ну, як її там ?.. Але дивись, не перехвали наших, ше зарано, ше новин ніяких з біржі не чув нині, - шоб я і ти не червоніли потім, ну сам розумієш… Ти все чув ?

- І чув і нє. Чув, чув, розслабся, чуваче, розслабся.

- Коли я піду, можеш приступати до обов’язку. Спершу ще нічого складного – суща розвідка, ознайомлення – панти карочє. Надалі завдання ускладнюватиметься. Не шци – я інструктуватиму, консультуватиму тебе, я не покину тебе, синку мій – Синку Наш! Затям, Нене, ти це робиш заради Неї – Нені !!! – змочив око скупою сльозою залізний Морф‘як.

- Я не підішру, не можу. Я просто не маю права !!! – і зарида Неньо на могутньому плечі Морф‘яка, зарида, і залили Дніпрові кручі (і Дністрові, мєжду прочім) от-кутюр Наставника, мєжду прочім.

- Ну все, мені пора, - глянув на дзигарок Морф. – Не бикуй. А бабки – будуть, прийдуть-прискачуть на конику.., Більбо Бульба ти наш, патрійоте родовий і народний !

- Навуходоносоре ! – відходячи, свиснув тричі пан Морф‘як.

В під’їзді щось заржало несамовито, наче конина, лошадь здоровенна (а може аж машина-лошадь ??), а за хвильку почулося як з дев’ятого на перший.., по чавунних сходах, ревом і гуркотом копит, спускалося ЩОСЬ ! І спустилося. Повибігали сусіди, зчинили нечуваний галас: ремствували, нарікали, одначе Неневі до лямпочки той люмпен вузькочолий, скороминущий, - він держить таблєточки, він, НАЦМЕТРИК Великий, кайф ловить, від шляхетности, гордости і мужности !!! Ось-ось він задіє згідно з покладеної на нього Місії Визвольника, ось-ось спробує, апробує … голубу … І коли пілюля була на відстані цілунку, зрадливо зойкнуло серденько, защемило непокірливе, трясця. Опосіли думи тяжкії, непростії, незборні знов і знов бідолашного Неня, і знов він розійшовся, перебував на двох мостах, немов у двох світах водночас. Виглянув у віконце, заглянув у віконце – компа, – заглянув у дзеркало… - і аж в люстерку усвідомив, Хто він є, Ким він є і Як він є. Вкраїнець він, з першого по останнє коліно, і чинити йому годиться як Вкраїнцеві, що як ніхто свідомий своїх колін ! Колірна Дільожка , Дільбан Нації – не по-вкраїнському, вперто шептали у два вуха, двох половин голови, приховані пані душа Золота Ложка і пан дух Дєрібан . Взяв та й до писку кинув зараз дві. Та й запив Пепсі, та й Кока-Колою, та й ту «з дідом», та й перемішав, та й з водою, та й з-під крана. А одна цупко прилипла, та й до піднебіння…

Третю пігулку, незграбний, легковажний і забудькуватий Морф’як загубив, коли розчепірював руку. Пілюлю, кольору…

читати