
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
життя, закреслив минуле, одібрав тямку, стимулював склероз, якщо не можу спам’ятати себе малим, отроком і по заробітках... А що вже казати про сім’ю: я мав жону, дітей, обійстя. Була в мене мама й невідомий батько. Хто він? Либонь, каланник, як і я, а може – пройдисвіт і кнур? Тепер таке чекає на Кондофиску, точніше на її немовля, як народиться: потрібно буде визначити батька дитини. В утробі матері достигає плід, сьогоднізавтра з’явиться на світ, а дитина, можливо, ще й не знає, хто її породив... Ось що непокоїть мене найбільше. Сперматозоїдне тіло, оболонка невідомого. Звідки беруться діти – знають усі, як і відомо – завдяки чому, але властивість сперми достеменно ще ніхто не дослідив, не визначив її питомість. Яєчник запліднює чоловіче сім’я... То й що? Сперма ж, перше ніж запліднила логовисько, мусила звідкись узятися, вичинитися. За одним махом не міг „Бог на Свій образ” людину створити, наділити його, свій прототип, усіма компонентами, від маківки до п’ят. Як би там не було, а сперма – не чийсь витвір, первень творця, радше – дике насіння, зароджене в повітрі. Завдяки вітру та вдатному підсонню й уявилося, скажімо, біле павутиння бабиного літа, зачепилося ненароком за галузку, тихим леготом оповило гілку, мов бджолиний рій, а там оговтіло в теплі, прибрало тіла, сформувалося, тоді Перун й протяв образ людський, пронизав струмом, обдав окропом, зміг оживити той лик. Заворушилося щось невідоме, впало на землю, стихійно, завдяки струму та воді нутро наповнилося нутрощами, судини набубнявіли, рушила кров, забилося серце, мозок осяйнуло проміння свідомості, тьохнуло злегка по тілу, запало в кожну клітинку, жилками розрослося, мов густий кущ, обернулося в нерви, надто чутливий материк. Приблизно так уявляю собі почин людини. Звичайно, зараз же виникає питання: яйце чи курка, тобто чоловік або жінка з дички обернулося в щеп (у)? Сперечатися тут можна без перестану, до хрипу, але ж кожен погодиться, що спершу був простір, а молекули паруються внаслідок руху. Невагомість – причина життя, результат невідомий. Ось н?: квочка на небі висиджує золоті яйця, потім уже курка несе золоті яйця, і ніхто їх не може розбити, тільки, хіба що, мишка хвостиком зачепить...
Брр... Я й незчувся, як пролежав у роздумах добру годину, а мо’ й більше, перейнятий втратою пам’яті. Пора вставати – бляклий промінчик соломинкою спав на лутку вікна, підвів мене на ноги. Горниця налилася світлом. Лише зараз уздрів, що по кутках і з сволоків, поки мене не було, павутиння рябіє, наче мережива, збережені завбачливими бабусями. Трохи поприбирав, вимив підлогу, провітрив кімнату. Оселя наповнилася свіжим духмяном осені, втішає мене. Тут – моя сила, соняшне сплетіння, перетин життєвих доріг. Дивно, що під час повені вода не зачепила старого млина з моріжком у пониззі, хоч в околиці місцями підмила високі кручі, забрала цілі маєтки, вкріплені гаттю. Захотілося раптом мені пройтися селом, уздовж річки, на власні очі побачити наслідки стихії.
Іду, роздивляюся розбиті береги, то тут, то там осунуті, ніби понадкушені. Тепер утихомирена річка тече собі струмочком, а з боків: зарінок – геть захаращений мулом, камінням, усяким мотлохом – позаймав учорашні угіддя, лишив замість ґрунту голу пустелю та корчі гнилих пнів, перегамужений пісок, рінь. В тому кінці села вода забрала дорогу, там тепер зяє глибока западина з урвищем збоку, що в будьяку мить може зсунутися, накрити собою ледаяку дорогу, нагорнуту похапцем, абияк, про людське око. Цікавлюся в перехожого: „Чому таке недбальство?” – Буркнув той: „А що ти хотів, якщо ніхто не платить за ремонт дороги...” – Гнів охопив мене: „Паскудство... Кому платити, якщо се – наша дорога”. – „То й зроби її так, як треба”, – вибрався він з ями на рівне.
Неподалік од прірви я не повірив очам своїм: замість обійстя колись заможного ґазди сіріє змитий шар землі, виважений фундамент, і сліду не лишилося від доглянутого подвір’я з садом, ділянкою, наче рік тому тут не стояла хата, хлів, оборіг повний сіна – лише широка калабання світить вирлом, як циклоп. Страшно вчинилося від побаченого. Гнів переходить у лють: хто – ми?.. Кожен надіється, що власне його обмине біда, не зачепить, а іншому най буде, як є. Недоумки мої рідненькі, сарача зашкарубле, погибель чекає на вас. Бога християнського ви не прийняли серцем, а свого відцуралися, через що тепер покутаєте в сутінках, якнебудь животієте з нинішнім до завтра, просвітку не бачите, ні світу, тільки інстинктом сприймаєте нюх. Ось рівень вашого розвитку: м’якуш оговтілої сперми! Перун, напевне, не встиг вас пройняти струмом, обдати окропом. Позбавлені Божого не мають любові до себе. Плазують, нишпорять поживи, ладні перегризти один одного, тільки б набити свій кендюх. Іншого змісту не існує для вас. А річка тихо тече струмочком, не зважає на мій кепський настрій...
Хотів уже вертатися, коли – гукає чийсь голос: „Каланнику, зачекай!” – іде назустріч дрібний Щефан, метляє в руці торбинкою:
– Кого видивляєш на ріці? – шкірить зуби старий.
– Вас... –
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва