Завантажити

Доктор Рудольф розводить руками й криво посміхається тонесенькими волосинками.
— Значить, я повинен одмовитись од Сонячної машини?! Червона голова мовчки заплющує очі й знову розплющує.
— Через що?!
— Через те, що вона принесе людству величезні нещастя.
— Моя Сонячна машина?! Нещастя?!
— Так, пане докторе.
У кошмарах звичайно годиться не жахатися й усяке страшне безглуздя приймати з якоюсь своєю кошмарною логікою. Але доктор Рудольф ще не має тої логіки. Він дико вдивляється в лице принцеси: це ж кілька годин тому на ньому пашів нелицемірний захват, ще ж так недавно вони всі отут називали цю саму машину геніальним, великим винаходом.
— Нічого не розумію! Моя машина — і нещастя?! Та чим же саме?!
Князівна Еліза приготована до цього запитання. Вона знає, що хоч що вона скаже, воно не буде перекональне для пана доктора. Нещастя буде через те, що машина внесе анархію в громадянство, зруйнує всі підвалини його, викличе страшенну, криваву боротьбу, знищить усі здобутки культури.
Дійсно, для доктора Рудольфа ці аргументи не перекональні його Сонячна машина, його прекрасний винахід це джерело сили, радості, життя, щастя, воно може бути джерелом нещастя?! Що за безглуздий, дикий абсурд?! Хто це сказав? Як смів це хтось сказати^! Який нахабний йолоп смів так роз'яснити?!
Голі, одверті очі двома сіро сталевими вістрями гнівно, сміливо встромляються в рівно-біле застигле лице. Хлопчачого в них нічого вже нема Волосинки уст витягнулися рівною натягнутою лінією.
Князівна Еліза ще більше примружує очі.
— Пане докторе, я вважала за потрібне попередити вас. Ваше діло вибирати. Але я звертаю вашу увагу, що ваша незгода на цю умову не врятує машину. Машина мусить так чи інакше зникнути Хочете добровільно без жертви своїм життям оддати її?
Доктор Рудольф раптом увесь перегинається до князівни й чудно, скісно витягає до неї голову. Нижня щелепа хижо випинається наперед, вишкіривши густий білий гребінець зубів; очі фосфоричне, як у котів порочі, поблискують, кулаки стиснуті й притиснуті до грудей.
— Hi!! Ні, принцесо! Чуєте: ні!!
Принцеса інстинктивно, машинально відхиляється назад. Він зараз стрибне, ввіп'ється лапами в горло, загризе, розшматує.
— Ну, що ж? Ви, значить, засуджуєте й себе на смерть. Доктор Рудольф сильно розгинається.
— Нехай! Тільки з моїх мертвих рук вони можуть узяти машину Будь ласка!
Принцеса злегка знизує похилими плечима.
— Ваша воля. Але кому яка користь од того?
Доктор Рудольф пильно, тяжко дивиться в лице принцесі.
— Невже ви, принцесо, гадаєте, що я можу віддати машину и жити після того??
— В житті є багато інших цінностей, крім машини. І, може, більших за неї.
На столі м'яко деренчить телефон. Доктор Рудольф озирається і, зараз же забувши, знову повертається до принцеси.
— Більші за машину?! Які ж можуть бути більші цінності за щастя визволення всіх людей?
Тепер принцеса Еліза мовчки, непримружено, чудно вдивляється в доктора Рудольфа.
— Які? Для вас особисто можуть бути більші деякі цінності Наприклад...
Несподівано рівно-біле лице заливається ніжно-червоним вогнем. І в ту ж мить широкі густі брови гнівно похмурюються, голова відкидається назад. Очі зневажливо, погордливо примружуються.
— Ну, це ваше діло. Коли для вас немає нічого дорожчого, то... Отже, а дробила все, що могла.
Телефон знову м'яко, настійно й довго деренчить. Доктор Рудольф сердито кидається до нього й виключає апарат із току. І зараз же знову поспішно шкандибає до принцеси.
— Отже, пане докторе, ви не згодні?
— Ваша світлосте! Я все ж таки й досі не можу повірити, що це все дравда, що це не... не сон, не кошмар. Це таке незрозуміле, таке абсурдне, дике, це так не сходиться з тим, шо... Ради бога, роз'ясніть ви мені, як це...
— Пане докторе, це не сон. Ще раз повторюю: ви повинні знищити ваш винахід, відмовитись од нього, наїіки забути за нього. Коли цього не зробите, вам грозять великі страждання й смерть. Це є факт. Більше нічого я вам роз'яснити не можу. Приймаєте умову?
— Ні, принцесо, не приймаю.
Принцеса чудно мовчки дивиться в спокійне вже й непохитне лице з твердими, голими, ясними очима.
— В такому разі прощайте.
І, немов тікаючи від чогось, швидко повертається, хапливо відмикає двері, виходить до передпокою й, так само хапаючись, одмикає другі двері. Доктор Рудольф поспішає вслід, тупчиться біля неї, незграбно намагаючись помогти, але принцеса відчиняє сама й другі двері й майже вибігає в сад.
Доктор Рудольф із порога проводжає очима чорну постать і помалу замикає двері.
В лабораторії так само рівним широким кругом лежить на столі, на розкладених аркушах рукопису, на тарілці з сонячним хлібом, на камінцях із геліонітом рівне світло лампи. Так само вгорі та по кутках круг пальм застигла тепла зеленкувата тінь. Але немає вже затишку, радісної скупченості, співочого гімну захвату Розгублено, помертвіло блискають металічні частини

читати