Завантажити

ганьбили мого сивого волосся? Доки ж ви будете розпинать нещасну націю вашу, мерзенні вилупки? Доки будете знущаться з народу, який на своє лихо породив вас? Що ви робите? Схаменіться прокляті: ви ж руїну робите з нашої любої землі, ви грабуєте її, ви загачуєте ненажерливу пельку грабіжниці — кацапії, нашого вічногг ката, ви калічите дітей свого народу, одбіраючи у них мову, серце, душу їхню. На що ж ви школи українські закриваєте, за що учителів розстрілюєте? Розстрілюйте братів своїх, батьків, але не чіпайте хоч тих, які несуть народові слово правди і науки. «Схаменіться, бо лихо вам буде. Востаннє кричу вам з намученого серця: киньте, покайтеся, а не покаєтесь, то проклинаю вас своїм батьківським, невміручим прокляттям. Не діти в мені, а вороги люті. Своєю старою рукою застрелю зрадників, братоубу ців і ворогів свого народу.
Микита Сліпченко
А листа цього можете показать своїм товаришам, і знов меч схопить, і знову бить прикладами, і знову вести на розстріл. Будь прокляті». (Софія кладе руку з листом на стіл, схиля голову на рі, і беззвучно ридає.)
ТИХОН. (Іде до вікна і мовчки дивиться на вулицю, потім рішу підходить до Софії й нервово з мукою говорить.) Тепер ти бачиш, більше так не можна? Бачиш? Я весь вимучився. Ти теж. Ми чужі і тут і тут. Тут цураються, зневажають, уникають. Там кленуть, прок нають. Я більше не можу. Або одно, або друге.
СОФІЯ. (Підводячись.) Значить, справді зробитись зрадником? Так чи що?
ТИХОН. (Мовчить.)
СОФІЯ. З якої ж речі нам «або-або»? Через що ми повинні зрікати своєї нації, ми, окривджені національне, пригнічені, зневажені? Чому їм? В о н и до нас прийшли, а не ми до їх. Вони нас гнітили, знeвaжaJ . нищили. І ми повинні тепер зректися? «Не было и не будет». О, вибачай, было и будет.
ТИХОН. (Починає вдивлятись у вікно. Через те що вікно виходить з подвір'я і з його можна бачити вулицю тілько скоса, він стає збоку і стілець і пильно дивиться.)
СОФІЯ. Що там?
ТИХОН. Щось тут непевне діється. Цілий день якісь підозрілі люди лазять круг будинку. (Злізаючи.) Сьогодня вранці була тут мама. Я хотів тобі казати. Говорила, щоб ми з тобою тікали, бо батько й Пан постановили нас схопити й судити. Чи не того ці людці й швендяють.
СОФІЯ. Чом же ти маму не привів до мене?
ТИХОН. Я хотів, але... (Зупиняється, й обоє починають слухати)
Чути на вулиці глухі, часті вистріли, приглушені крики.
СОФІЯ. Що це може буть?
ТИХОН. (Знов біжить до вікна, стає на стілець і загляда на улицю.) Біжать люди... Тікають... Стріляють...
Стрілянину чути в домі, але не близько. В коридорі тривожні крики, топіт ніг.
ТИХОН. (Біжить до дверей і одчинає їх. — Видно, як метушаться в паніці люди, біжать, штовхаються, кричать.) Украинцы, украинцы. Спасайтесь. Товарищи, сюда. Куда? Там гайдамаки...
ТИХОН. Где? Где? Товарищи! Где украинцы? (Зачиняє двері.) Софіє! Тікаймо! Швидче!
СОФІЯ. Куди? Куди ж тікать? Вони вже тут.
ТИХОН. Куди всі тікають. Швидче ж.
Вбігають справа Сорокін, Сємянніков і ще душ п'ять-шість большевиків. Деякі виймають з кишень револьвери й запихають їх під шафи, другі хапають з столів папери й засувають в кишені, в паніці кричать:
— Дверь, дверь запирайте. (Замикають двері.)
— Через окна, через окна. Выходов нет. (Кидаються до вікна і шарпають.)
— Товарищи. Защищаться. Баррикады.
— Какая там защита. В окна.
— Куда выходит окно?
— Ломайте. Открывайте окно.
ТИХОН. Это окно выходит во двор, во двор. Сюда можно, можно. Открывайте его сильнее.
СОРОКІН. (До Софії.} Радуетесь? Да? Ваши идут? Дождались?
СОФІЯ. (Гнівно випроставшись.) Негодяй...
СОРОКІН. (Так само.) Нет, сударыня, негодяйка вы. Предательница. Вы привели их сюда. Но погодите вы хохлы проклятые. Мы придем опять. И тогда мы вам уж покажем самостийнисть. О, мы еще придем. (Люто грозиться кулаком на стукіт у двері.)
ГОЛОСИ. Готово. Полезайте скорее, да скорее же, черт.
СОРОКІН. (Кидається до вікна й лізе за другими.)
ТИХОН. (До Софії.) Софіє, швидче. Лізь, я поможу.
СОФІЯ. (Голосно, гнівно.) Я не піду з негодяями і ворогами свого народу. Можеш іти з ними.
ТИХОН. Але ж чуєш? (Чути, як гупають десь у двері, які розбивають.) Швидче, ради Бога. Софіє.
Чути з вулиці крики, стрілянину. Большевики товпляться, всі разом лізуть у вікно, кричать:
— Товарищи, не все разом.
— По одному.
— Не спешите. Ну, да куда вы?
— Скореє же, черт возьми.
— Товарищи. Второй этаж. Осторожнее. Прыгайте осторожнее.
ТИХОН. (Хвилюється, умовляє Софію. Тягне її за руку, вона незгодливо рішуче, гнівно крутить головою. Він сердиться, кида її, біжить до вікна, звідти з одчаем кричить.)
Софіє, чуєш? Ах ти, Боже мій. Софіє!
СОФІЯ. (Крутить головою.)
ТИХОН. (Люто плюється, вилазить на вікно і зникає.)
СОФІЯ. (Сильно стискує руки, кидається до вікна, зупиняється, озирається, немов шукаючи, де сховатись, знов біжить до вікна, знов зупиняється.)
Гомін і крики в коридорі побільшуються, але вистрілів уже не чути. Двері справа торгають, потім починають ламати. В момент, коли вони розчиняються,

читати