Завантажити

Аби стемніла літня ніч,
То й починає клятий сич:
– Гей, дубе, дубе, князю дубе!
Да годі вже тобі в діброві
Стояти на горі дніпровій,
Та викривляти гілля грубе,
Та шумко вітер поборяти!
Ні з сьогобіччя, ні з заріччя
Не прийдуть красні сурмачі
Твоє величчя уславляти –
Недбалі прийдуть рубачі,
Поциркають крізь рівні зуби:
"Берімся, браття древогуби!"
Дарма, що велетень єси,–
Як бовдур, грянеш з високості,
Малим кущам поламлеш кості.
Тоді не вжалують краси:
Обсядуть, обчухрають чисто
Та й завдадуть у дальнє місто.
І там не будеш спати сном:
Ударять в серце долотом,
І голову проб´ють гвіздками,
І стягнуть гаком у ребрі,
І на смердючому дворі,
Над отвором глухої ями,
Тебе розіпнуть, як труну.
Тоді забудеш про весну!
Там шашелі, щури, тхори
Та плісняви холодний слиз,
Та тлін – беззубий костогриз,
Ще й цвіркотіння цвіркуна,
Неначе брязкання заліз.
Наточать з тебе порохна!
А що чужих нап´єшся сліз,
Коли надійде ніч осіння,
Наслухаєшся голосіння
На дрова рубаних беріз.

30. VII. 1940

читати