Завантажити

Ходімо! — коротко кинув він і перший рушив за нападниками. Чора порівнявся з батьком, спитав схвильовано:
— Вони викрали дівчат?
— Так.
— Куди ж їх несуть? До гетьмана?
— Мабуть.
— О аллах, ми втратимо їх!
Але Многогрішний поминув гетьманський дім і повернув до посадської брами. Це здивувало Кучука. Отже, дівчат несуть не до гетьмана? Тоді куди ж?
Він ще більше здивувався, коли побачив, що Многогрішний, а з ним і його пахолки зі здобиччю без затримки пройшли мимо варти і швидко попростували на Шполівці.
Це ускладнювало обстановку. Шполівці — передмістя велике, з багатьма плутаними вулицями й завулками, тож легко збитися зі сліду. Крім того, тут мешкає чимало городян, розташовані татарські й турецькі залоги. Про те, щоб відбити дівчат, як сподівався Кучук, годі й думати. Зразу зчиниться шум — і підніметься все місто.
До того ж Кучук почав здогадуватися про справжню мету викрадення дівчат. Він давно розкусив характер Юрася Хмельницького, людини жорстокої і мстивої, і тепер не сумнівався, що гетьман не забув образи і готує над дівчатами якусь мерзотну розправу. От тільки яку? Убивство? Навряд. Та й не посміє він робити це в самому Немирові, оскільки йдеться про туркеню, брат
якої служить у війську падишаха. Продаж? Теж малоймовірно... Тоді залишається подарунок?.. Але кому? Безперечно, якійсь високопоставленій особі, яка своєю владою може покрити злочин гетьмана!
Паші Галілю? Великому візирові? Чи самому падишахові?
Кучукові стало жарко. Він розстебнув кожуха. О шайтан! Невже справді цих дівчат Юрась призначив самому падишахові? Якщо так, то не зносити тобі голови, мурзо, коли станеш на перешкоді!
Але зразу ж він уявив голубі озеречка Стешиних оченят, її пишні густі коси, що важкою пшеничною хвилею спадали на округлі дівочі плечі, ніжні рожеві щоки і принадний, по-дитячому трохи наївний усміх; уявив смагляву красу Адіке, що затуманила голову самому гетьманові, — і п'яний хміль ударив йому в голову. Він ще сам не міг до ладу розібратися в своїх почуттях. Ще сам не знав, котрій з дівчат віддасть перевагу. Хотів обох мати в своєму гаремі. А час тоді покаже... Та все ж більше йому подобалася пшеничнокоса гяурка Стеха. Чому — і сам не знав. Може, тому, що в противагу йому, чорному, мов цигану, мала молочноніжну шкіру і біляве волосся?..
“Е-е, будь що буде! — подумав Кучук. — Не випущу з рук ту золотокосу пташину!.. Обох — небезпечно. А одну — Стеху... Хіба, може, ладком домовитися з Многогрішним? Невже старий пес відмовиться від грошей?.. Тоді хай нарікає на самого себеї Перейму в степу — вирубаю всіх до ноги! Щоб жодного свідка не лишилося! А дівчата — в такому випадку обидві — стануть моїм ясиромі”
Він не відставав від Многогрішного і незабаром побачив, як той завернув у глухий провулок і, відпустивши там пахолків, завів дівчат до невеликої хатини-пустки. Перечекавши, поки пахолки зникнуть у нічній імлі, Кучук з людьми оточив хатину і тихо посту-кач у двері.
— Хто там? — почувся голос Многогрішного. — Це ти, Федоре?
Мабуть, він ждав когось.
— Відчини, пане хорунжий! Це я — Кучук! Многогрішний довго мовчав. Потім брязнув засув. На ганку з'явилася темна постать.
— Чого тобі, мурзо? Як знайшов мене тут?
— Йшов по сліду... От і знайшов!
Многогрішний злякався і хотів було шуснути в сіни, та мурза, а потім і Чора перегородили йому шлях до відступу.
— Чекай, пане хорунжий, маю щось сказати! — притиснув його до стіни Кучук.
— Що ти маєш сказати? — видихнув злякано Многогрішний, відчуваючи, як цупкі пальці підбираються йому до горла. — Чого тобі треба?
— Ми бачили, як ти викрав дівчат... Скажи — для чого? Куди маєш подіти їх?
Многогрішний затіпався, але мовчав.
Кучук притиснув його дужче, а Чора приставив до грудей ятаган.
— Мурзо, не змушуй мене розкривати чужу таємницю! — прохрипів Многогрішний. — Бо не зносити нам обом голів!
— Байдуже! Якщо будемо розумні, то не загубимо їх — ні я, ні ти!.. Скажи — це наказ гетьмана?
— Так.
— Я здогадувався... Куди ж ти маєш їх подіти?
— Відвезти в Кам'янець...
— Паші?
— Щоб передав самому Кара-Мустафі.
— Обох?
— Власне, одну — Адіке...
— А другу?
— А другу — за компанію... В подарунок паші Галілю... Не розумію, для чого це тобі треба знати?
— Віддай мені ту другу — Стеху! Ось що мені треба!
— Але ж...
— Ти нічим не ризикуєш, пане Хорунжий. Звідки гетьман дізнається, — довіз ти обох дівчат чи одну? В разі чого — скажеш, що тікала і... А щоб не вважав себе скривдженим, я добре заплачу! Ось маєш! — і Кучук потряс перед носом ошелешеного і в смерть переляканого Многогрішного невеликим оксамитовим капшуком. — І держи язик за зубами! А я теж, звичайно, держатиму!
Дзвін золота подіяв магічно. Многогрішний обм'як і, відчувши, як розслабли на горлі пальці,

читати