Завантажити

Йому не поставили драбини. Многогрішний штовхнув його обома руками у темний отвір, звідки тягнуло запахом прілої соломи, цвіллю, смердючою задухою, і він полетів униз.
Яма була глибока, мов колодязь. Арсен упав на купу тіл, що, притиснувшись одне до одного, лежали тісно на товстій солом'яній підстилці. Хтось від болю закричав, хтось вилаявся. І зразу яма сповнилася гамором: ті, кому від Арсенового падіння дісталося найбільше, стогнали та охкали, інші, цокаючи зубами від холоду й вогкості, щільніше вкутувалися в одяг, переверталися на другий бік, проклинаючи свою долю і все на світі.
Нагорі дозорці закрили отвір матами, стало зовсім темно. Арсен нічого і нікого не бачив. Боячись наступити на кого-небудь, він притиснувся спиною до стіни і сидів тихо, потираючи забите коліно. Раптом чиясь рука намацала в темряві полу його дубленого кожуха, перебралася вище і стиснула за лікоть. А хрипкий простуджений голос запитав:
— Це ти, чоловіче, звалився на мене як сніг на голову?
— Я.
— Хто ж ти такий, що тобі така честь? Не кожного серед ночі приводять сюди і кидають, мов колоду, людям на голови.
— Пугу, пугу — козак з Лугу, — відповів Арсен, не знаючи, з ким говорить і хто ще його тут слухає.
— О! Братчик?.. Ти з якого куреня?
— З Переяславського.
— А я з Мишастівського...
— То ти теж запорожець?
— Так, Мирон Семашко...
Арсен стиснув простягнуту руку, нахилився до його вуха, зашепотів:
— Доброго здоров'я, брате... Привіт тобі від родини!
— Ти був у моїх? — здивувався Семашко. — Яким чином потрапив? Що там у них?
В'язень підтягнувся ближче і сів поряд з Арсеном.
— Всі живі й здорові. Турбуються про тебе... Ми заходили з Семеном Гурком, — відповів Звенигора.
— З Семеном Гурком? — ще більше здивувався Семашко. — А він як тут опинився?
Арсен розповів про зустріч і причину їхнього приїзду до Немирова. Вони довго шепталися, аж поки в'язні, розбурхані несподіваною Арсеновою появою, не заспокоїлися і не впали в тяжкий сон, на всі лади завдаючи хропака. Тоді Арсен підвівся і витягнув угору руку, намагаючись дістати краю ями, але скільки не підіймався навшпиньках, намагання його були марні.
Мирон Семашко гірко промовив:
— Даремно, брате, стараєшся! Тут нічого не придумаєш: яма завглибшки в твої два зрости. І стіни гладенькі — ні за що зачепитися...
— А коли стати один на одного?
— То одержиш від вартового боздуганом або шаблею по голові! А вранці витягнуть, задубілого, і кинуть в ополонку... Ракам на поживу. Ні, брате, облиш цю думку, якщо не хочеш вкоротити собі віку...
— Гм, отже, без сторонньої допомоги нічого й думати про порятунок?
— Нічого й думати... Не яма — справжня могила! — Мирон закашлявся. Його легені свистіли, мов ковальські міхи. Заспокоївшись, він додав:— Сам люципер не зміг би вигадати тяжчої кари на людей, а Юрасько вигадав... Проклятий!
“Справді, могила, — подумав Арсен, мацаючи пальцями по холодній стіні, яка вгорі взялася тонким льодком. — І потрапив я в неї завдяки своєму старому знайомому — Многогрішному! Цікаво, якої то він заспіває завтра? Невже катуватиме?” Він обережно ліг поряд з Мироном Семашком, притулився до нього щільніше, і вони ще довго гомоніли, аж поки перед ранком їх не зморив сон.
Для багатьох у Немирові та ніч була тривожна.
Своєю несподіваною появою в господі гетьмана Арсен відвернув на якийсь час грозу від Златки, і страшний вибух гетьманської люті упав на нього.
Як тільки Свирид Многогрішний з дозорцями вивів Звениго-ру, Юрась окинув важким поглядом присутніх, довше, ніж на інших, зупинився на Златці й Стесі і, нічого не сказавши, рвучко вийшов до сусідньої кімнати.
Гості почали розходитися.
Младен, Я куб і Ненко повели дівчат додому.
Господа опустіла. Один Азем-ага мовчки сидів на лаві край столу, підперши важку нижню щелепу кулаком.
Згодом повернувся Многогрішний, примостився на другому кінці столу, і так сиділи вони, кожен думаючи про своє, аж поки скрипнули двері і нечутною ходою ввійшов Юрась Хмельницький.
Многогрішний підхопився як опечений. Азем-ага підвівся повільно, статечно, але вклонився шанобливо.
Обидва поштиво ждали, що скаже гетьман.
Юрась зупинився посеред покою, поманив пальцем своїх підручних і, коли ті наблизилися, наповнив вином три келихи.
— За вас, моїх вірних і відданих друзів і помічників. За ваше здоров'я!
— Спасибі, — коротко промовив Азем-ага.
— За здоров'я ясновельможного пана гетьмана! — вигукнув Многогрішний.
Випили.
Витерши рукою вуста і віддихнувшись, Юрась поставив келих, підвів голову.
— Здається, я сьогодні п'яний і наробив дурниць, — тихо промовив він, ніби відповідаючи на якісь свої думки.
— Що ви, що ви, пане гетьман! — замахав руками Многогрішний. — Кожне ваше слово було розумне і достойне!
— А-а!.. — Юрась

читати