Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
відвів Ігоря у безпечне місце, на вершину горба, звідки було видно все поле бою, дав попити кумису. Славута заново перев'язав князеві руку.
Сюди ж Чилбукові люди привели Яня, Ждана і Михалка Гюрговича, приставили до них сторожу.
Всі були в розпачі, пригнічені. Янь кусав губи і плакав, мов дитина. Ждан зчорнів на лиці, міцно зціпив зуби, а князь Ігор смертельно зблід і палаючим поглядом дивився туди, де знемагали, де сходили кров'ю його полки.
Після втечі ковуїв половці швидко розітнули руське військо навпіл. Всеволода, оточивши, тиснули до великого озера, маючи надію добити його там. А Володимира, Святослава і Рагуїла, воїни яких зовсім знемогли від спеки, спраги та втоми, почали припирати до крутих берегів Каяли. Біля озера гинули під шаблями оточені ковуї. Недалеко ж вони втекли! Дві чи три сотні кинулися вплав, сподіваючись досягти протилежного берега, та стомлені, ледь живі коні, напившись без міри води, швидко потонули, затягуючи за собою на дно і вершників.
— Боже, що робиться! — прошепотів Ігор. — Усе пропало! Все загинуло!
Половці справді обсіли русичів, мов сарана, і розстрілювали з луків. Вої падали, устилали землю трупом. Ті, що прорвалися до Каяли, з високих круч бачили внизу воду, та напитися не могли — річка в'юнилася в глибокій ущелині. Окремих сміливців, які спускалися вниз, вражали стріли кочовиків, що стояли на протилежному боці.
До обідні з цими полками було покінчено. Полонених половці в'язали, важкопоранених добивали, а з мертвих здирали зброю, одяг, взуття.
Тримався ще Всеволод зі своїми трубчівцями та курянами. Ігореві добре було видно, як він прорубався крізь половецький заслін до Каяли, перейшов її, кинувся до озера, що голубіло вдалині, і там, ідучи понад берегом, відбивався від ворога. Частина його воїв пустилася, як і ковуї, вплав до того берега, та вони не допливли й до середини — потопилися в ньому разом з кіньми.
Довго виблискував проти сонця Всеволодів шолом. Ігор бачив, з якою запеклістю відбивався його єдиний улюблений брат від степовиків, як він шаленів у бою, рубаючи ворогів своїм важким двосічним мечем, як танула горстка його відчайдушних витязів, і з жахом зрозумів, що й Всеволода не мине зла доля.
Ось переламався в його руці меч. Хтось подав йому списа, і молодий князь прохромив ним груди нападникові, що заніс над його головою шаблю...
— Брате мій, хоробрий буй-туре Всеволоде! — вигукнув Ігор. — Прости мене, що завів тебе сюди на погибель... Боже, дай мені смерті, щоб не бачити, як упаде мій брат! Бо це я в усьому винен! Я! Великий грішник! Тепер споминаю я гріхи свої перед господом богом моїм, — як багато убивств заподіяв я і крові пролив у землі християнській! Це ж я не пощадив християн, взявши на щит город Глібов біля Переяслава! Тоді немало завдав я горя, розлучаючи батьків з дітьми своїми, брата з братом, друга з другом, жінок з чоловіками, дочок з матерями, подруг з подругами своїми! І все тоді полоном і горем було покрито! Живі мертвим заздрили, а мертві радувалися, що в вогні, як святі мученики, спокус життєвих позбулися! Старих повбивали, юнакам же люті, без жалю, рани завдавали, мужів сікли, жінок оскверняли! І те все зробив я!.. Не пристало мені тепер жити!.. І се нині виджу кару від господа бога мого!.. Де нині улюблений брат мій? Де нині брата мого син? Де чадо моє? Де бояри думаючі? Де мужі хоробрі? Де полк мій? Де коні і зброя многоцінна?.. Чи не через все те віддав господь мене, зв'язаного, в руки поганинам? Се воздав мені господь за беззаконня моє і за злість мою! І впали сьогодні гріхи мої на голову мою!..
Він ударив себе здоровою рукою в груди і, щоб ніхто не помітив сліз в його очах, опустив голову. А коли підняв, то вже не видно було ні брата Всеволода, ні його славних витязів, ні черлених щитів, ні барвистих руських стягів...
Затих над Половецьким полем гомін бою, що тривав без перерви суботу, ніч на неділю і неділю до півдня. Затих брязкіт мечів, і гуркіт щитів, і тріск списів, і тупіт кінських копит. Чулися тільки радісні вигуки переможців, стогони вмираючих сіверян та каркання воронів, що зліталися на покорм.
— Навіщо я залишився жити? — прошепотів Ігор. — Чому мене не вразила гостра шабля чи половецька стріла?..
Під'їхав з ханами Кончак. Сидів на коні прямо, гордовито. У чорних блискучих очах неприхована радість. Радість перемоги!
— От ми й зустрілися, Ігорю! І я не заздрю тобі! — сказав бундючно. — Ти хотів завоювати Половецький степ, а став невільником, рабом простого кочівника Чил-бука! Ой-бой!.. Що тепер скажеш?
Ігор мовчав. Очі його погасли, щоки поблідли.
Кончак повернувся до ханів.
— А хто полонив князя Всеволода?
— Роман Кзич, син хана Кзи, великий хане, — відповів хтось.
— А князя Володимира?
— Копті з роду Улащевичів!
— А Святослава Ольговича?
— Єлдечюк з роду Бурчевичів!
— Отже, всі князі в наших руках! Що ж будемо робити з ними, хани? Скараємо смертю, продамо в неволю чи
Останні події
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024