Присвячується моєму новому другу Аліні Сваровскі  

1.

Я занадто старий став, щоб шукати - кохати тебе, перлино гуляйпільського степу, -

Свої руки у шлюб, наче вірші в надію, простерла і груди свої оголила на мить,

Та занадто я юний - це бачити світло безсмертне й нестерпне -

Несподіваний шум аж на денці душі від якого - сараєм у ночі горить!

 

Наречену мою оточили: зелених акацій махновські камзоли,

Із очей її випило жагу злотих неозорих незораних погляду піль..

Й тільки світло над степом блакитним - не-небо - як очі Аліни мутне і водночас на диво прозоре -

Підвінечного плаття і тіла конечна - біліша від білого пурпурна хіть.

 

2.

Сіль землі, кров землі - по якій грали коні копитом.

Де не поні показував рік 19-й - смерті криваву росу.

Я ж крізь неї дивлюсь крізь сторіччя назад - і самісінька чаша кохання невбита, яка не допита,

Раптом в небі прокинеться зблиском - віщує сьогодні грозу.

 

Наречену - занадто старий я - ізнову побачу у білім.

Не свою - я-бо юний - а жовтого степу - футболку-чорняву жону -

Прапори не весільні - небіжчики наче на цих колісницях мов трунах,

Що за руку тримають - мистецтво, мов припйату в Припйаті білу козу.

 

3.

..І - на косах твоїх - залишається трохи від пороху міста.

В глибині цих бездонних єврейських зіниць - трутизна.

І хто зна, чи регочучи мчить пилюга - варйативна пуста реконквіста -

У руках - по знамену у кожного, і наче по шилу - у кождій піщинці, в рудому гузну...

18.08.09

 

4. Дежа вю

Я не знаю, яким вітром

Занесло мене сюди.

Із якого - скажіть - світу

Ці невпинні сліди?

 

Кожен день я ізнов прокидаюсь -

Мов в стару заходжу ріку.

Дежа вю із якого маю?

Мовби знову - на ту саму прю...

 

І коли проходжу, чи бачу,

Чи почую розмови, чи жест -

По три рази на місяць спогадом місця цього - плачу,

Мов з девйатого пекла вилазю на шостий у раю шест.

 

І усьоме, увосьме, вдевйате

Я - в усьому все, і все - відтепер у мені,

І зроста, Близнюками в Ню Йорку щоб впасте чуття пйате -

Що я бачив це все (і її) вві сні.

 

5.

..Не на сіні

З духмяним небом наодинці

В осінні дні

Памйатаю: мов на картинці -

Й слова, й ті самі пні,

 

Й ті самі люди й стегнові повйазки,

І ті самі бажання, й слиз,

Що, завмерши - замерзши, ставав каміння

Й наступаючим роком падав вниз.

 

І летів не у безвість - в памйать,

І незнамовідкикуди...

І ті самі дерева - ті самі!

Та і сам я - (той самий) себе сліди

 

Всюди. Відчай. Й зорі ті самі.

І світанки. І люба сіль сліз. І мости.

І - стражда що в порожнім вокзалі - Едіп:

З двадцять третьої - рівно до шести.

6.

Отакої! Я - роздерши сорочку на грудях -

Наче квочка - висиджую час.

Та яйце його - місяць - не стане більш чи збудженіш,

Те, що сталось - нас. І його вже нема серед нас.

 

І в останню із серед - любові товар злежалий! -

На полиці того, що завжди,

Я пригадую спалах, виймаю жало,

Однак губи шепочуть - віковічне -

Зажди!..

 

7.

Я - завжди із тобою. Не встигну

Стати іншим - ніж є я тепер!

І тоді - раз не так - не таке - не туди я поперся -

Однак затискаю я пальцями стигму

Всередині грудей. Я помер?

 

8.

Якось - нічого не відбувається.

Якось не буде нічого ніяк ніде.

Якось обличчя від щастя стискається

Й, несамовите, чомусь стає бліде.

 

І не бліде, а тихіше осені.

І невосени найдовше з розлук.

А у очах в глибіні - карий погляд яких без просині -

І це ще не значить, що без розпук!

 

І не означа, коли ти летиш тачанкою,

Що вечір швидше настане й найяснішою буде ніч.

Ах, ти в цій сукні білій - не сукою виглядаєш, смиренною прочанкою -

Полтавчанкою. Тільки не вистачає: ні слів, ні свіч, ні ніг.

 

Тільки на весіллі, немов на острові,

Суші - насправді доволі, а от океанських вод.

Ти, як і губи - розчинилась в сухому просторі

І мов метелик, вилізши з кокону одноденної суші

Повернулась на острів: угору, в мистецтво, сюди...В польот!

19.08.09

 

9. Учитель

Мов метелик на острові

Ніжними крильцями бйе в пломеніючі зорі,

Всі почуття - найповніші в тобі,

Попри вік - неозорі.

 

І крізь вуаль неіснуючу їх,

Крізь гадання по гущі піску - по моїх неіснуючих пальцях

Лине воно на твого метелика - сікх

У безупинному, наче козак, танці.

 

..І не долинуть уже...

Острів далеко і звуки мідних мелодій.

Тому в кургані похований він, той метелик, скіф степу,

Або: утоплений був - метелик жаги - не долетіли лелеки сьогодні! -

З чайки як злодій! 

І, закінчивши життя, вирок собі підписавши і звіт,

І в неозорий коли глянеш ти двічі -

Унебесний звід,

Зробиш усе, о кохана, ти зробиш усе, щоб усі їх змінити... 

..Там, у вірші, почуттів найповніший мій звід,

Ну а ліворуч - отут, під ребром, із ребра - ти, мій учителю! 

19.08.09

 

10.

Я не про взаємність...

Про листування між нами - приємність.

Теж я одружений

Й не менше від вас про взаємність не мрію.

Я про поезію - дружбу шалену і щиру від неї,

Дружбу, яку не дає ні подруга, ні розпис, ні церква, ні муж,

Ні розірвана через самотність без неї від крику (за нею)

Трахея...

20.08.09

читати