Завантажити

Що щастям є? Коли, немов маленькі діти,
Ми усміхаємося літкам - цим тополь світанкам ніжним.
Коли: від почуттів не розучилися, цілуючись, тремтіти.
І Камінь коли в серці в нас - і є Наріжним.

Що насолода? Навпаки: коли осінній простір
Увесь в середину нас потрапля - масний французький поцілунок із самої мряки,
І коси, коли ми на каві, поправля попід берет, мов зібгане життя чи постіль,
А очі вперто усміхаються назустріч вітру - незбагненні, повні дяки.

Що є приємне. Те, що вже давно забуте,
Повториться ізнов й запломеніє в серці щемом -
Й до тебе друзі поспішать з вінцем покути,
Чи: просто так - зайдуть і без дарунків намащають душу кремом,

Хоч ти усе стоїш - як тать самотній,
І наче гема чи печать доріг в чолі - невіста.
І наче мрія українця - чорний, наче верби над водою - в позолоті,
А ти усе-таки радієш - сам не знамо чому, звісно.

І все-таки найбільше, мабуть, щастя -
Прокинувшись, дізнатись, раптом, що існує ранок,
Що - в ночі залишилось те, що називалося напасті
(Якщо вони узагалі були) - серпанок

Семи розквітлих кольорів вгадати поза хмар сувоєм -
Семидесяти друзів позахмарні щастя й безнадію -
Збагнути - враз й навік: на щастя і на жаль, такої,
Як ти, нема ніде й не буде. Особливо - щодо впалої у цю ранкову склянку вії.

читати