Завантажити

Сніжні сновидіння

Сором стрибає спинами
Сиво-сніжних сосен.
Сонце спинили силою,
Сяйво сплели сінокосом.

“Скільки, скажіть, скалічили,
Скіпок старого серця?” -
Скрикнули струни січені,
Снігом списали скельця.

Співом сопіли сови...
Слухаєш сам смиренно:
Скрипку сумного слова
Скоро сховають сирени.

Степом спасіння стелить
Стиха сурма столітня.
Сон. Спочивають села -
Срібних світів суцвіття.

Зелений чай

Вколи мене листям зеленого чаю,
Запарюй у мені нову епоху.
Кубиком цукру я пригощаю,
Із нього сироп у собі викохуй.

Примружишся — світло в моїй кімнаті
Хапає за роги антени вій.
Ти, зуби зціпивши, згадаєш матір,
А з нею людей — не відбутих повій.

Не вкрасти тобі листопадове сонце,
Що тихо ворушиться в лоні моєму.
Під лампою в мить розкладається Стронцій...
Я — зірка... Забутого Віфлієму.

Вовтузячи крихти дрібної душі,
Складаючи мрії вагонами,
Вкажи, машиністе, на вірний рушій,
Щоб пари спинити агонію.

***

Ікла беззубих бабусь
Вгризаютьcя у проскурки вчорашні.
А я свічки гасити не берусь...
Вогнем милуються дияволи із башти.
Мені, як бути чесною, шкода
І тих бабусь, й дияволів навпроти.
Чому їх бог по світу розкидав?
Зробив німими тих, хто мав язик у роті.
Одним дай волю, то хрестом
Точитимуть і зуби, і мечі.
А інші, що похрещені зі злом,
Тих перших будуть нести до печі.
У мить би припинили існування
Святі і грішні, мертві і живі.
Мої би ноги стерлись від снування,
І, може б, хтось вкрутив тоді нові.
Але я й досі вправний перевізник
Думок, що б`ють підкову до ноги.
Нехай живуть навколо мене нині й присно
Добро і зло — закляті вороги.

12

Молочні ріки сліпої крові,
Небесні краплі холодних вуст.
Довкола ями — оркестрові...
Це сідла для ребер готує Прокруст.

У кожнім малім “дванадцять”
Витає гірке сумління.
І риби мовчати бояться,
Мастять себе мулом-лінню.

День смажить мене в казані,
Де вчора варив ще юшку.
Під божим наказом - “ні!”
Викреслюєш німо, душно.

Дванадцять годин наскрізь
Роздерли мене. І небо
Шукало на ризик рис
Цілунку в... Дванадцять ребер.

13

Число тринадцять мене деформує.
Число тринадцять і лід пройняв.
Як комуняки у рот буржуя
Залізуть, швидко подам ягнят.

Смереки дихають, і пожежа
Займає стелі сусідніх хат.
А ти за мною нахабно стежив,
Хоча у домі мільйон дівчат.

Мене лякає сусідів пес
І бабці, що у дворі співають.
Ти чорним ротом у псі воскрес,
А ці чорти тебе ще вбивають!

Любив ти церкву, святим хоч руки
Ні разу липко не цілував.
Дзвіниці східці ти вже затуркав:
Мотузку смикав і звук ридав...

Мені не вийти із полонених
Німого падре, мого ловця.
Чорніє паща і рве щоденник
Число тринадцять - віщун кінця.

***
Все має бути чудово.
Не сьогодні, не завтра... колись...
Лиш знайдеш ти потрібне нам слово,
А наразі, хоч криком озвись...
Влучний у полюванні мисливець
Не стрілятиме в груди птахів.
Тільки пір`я з обрізаних крилець
Він зашиє в подушку своїх дітлахів.
Скоро чорне окреслиться білим,
Увіллється смола у туман.
Ви щасливими бути уміли,
Доки світ смакував мов гурман?
Нас коптитиме димом небо,
Ми золою просиплемось крізь.
Нас не вчують? То слів не треба.
Я благаю, хоч криком озвись...

***
Ти знаєш святих, що не хрещені в сором.
Чужинців, ті кулю несуть для своїх.
Гнучких, що ідею виспівують хором.
Пізнати кохання, на щастя, не встиг.

Окреслюєш небо як змогу летіти,
Аби не останнім у смертнім ключі.
Викрешуєш з сонця маленьку Лоліту,
Щоб тихо заснула на мужнім плечі.

***

Господи, скільки можна на тебе молитви класти?
Ти їх слухаєш, нюхаєш, пожираєш?
Глузуватимеш, ділитимеш прах на касти.
Гвалтуватимеш — ціна місця. Знаєш?
Долелюбцям рай не потрібен. Гинуть,
Протримавши секунду кохані плечі.
Я від нього схопила липку ангіну -
Дітородне сім`я шукала в сечі.
Психопатка рахує твої ореоли
Прокаладає слину від п`ят до тім`ячка
Зазиває блажена на стіл, до столу
Косу розпустить як діва. Марієчка?
Сяйвом тре очі до зоре-блискоту
Гусне в повітрі сльоза і хмарою
Ми у танках пристрасті виснемо
Так ніби сином ніколи не марили.
В серці годинники дзьобають ворони,
Стрілками ми, наче свині, заколоті.
Бога збороли, а час не поборемо,
Досі рахуючи втрачене золото...

***
Десь мають бути тексти... недописані.
Слова наведені по декілька разів.
А літери бороняться, і списами
Штовхають генія... з натхнення терезів.

Десь мають бути п`єси... невідіграні.
Костюми замалі і не сезон.
Хай королеви заревіли б тиграми,
І онімів би дикий Робінзон.

Десь мають бути діти... ненароджені.
Жінки розумні і чоловіки.
Два слова колискових: “Отже, НІ!”
Цим дітям, що не створені ніким.

Так просто віднайти причини... заздрості
До тих, хто все доводить до кінця.
І важко уявити кадри стін
Труни недовоскреслого мерця.

***

За хрипким звертанням “люди”
Лиш натовп байдужих облич.
Здається, війна їх не збудить.
До себе їх, боже, не клич!

Для них не минуле, а спомин.
Майбутнє для них тільки шанс.
В обіймах іронії з

читати