Завантажити

…Цей чолов᾿яга був, такою собі, притчею промовляння. Рідкісної вдачі та удачі садівником у нашому кооперативі. Невисокого зросту, коренастий, з наче закороченими сильними руками та ногами. Шкіра, чомусь, з темним відтінком, завжди наче трохи зволожена. Пересувався без квапливості. Але дуже спрямовано. Розмовляв мало: короткими й дуже короткими фразами, плавно жестикулюючи. І у цьому був, як правило, переконливим і виразним. Коли замовкав, робив довгі паузи. Замислювався так, наче провадив якісь внутрішні діалоги з собою, а чи хтозна з ким?.. Закінчувалось ледь помітною усмішкою, ніби знав набагато більше від запропонованого. А тимчасом, – і цього вистачає. Колись, можливо, й більше скажеться…

Познайомила нас пані Лукреція, ото вже імена у леополісців: на всяк час, на всяк смак. Її садово-городня ділянка розташувалась поряд з моєю. І ми, подеколи, мали можливість перекинутись кількома словами, вперто стоячи на межі своїх наділів. Так, безумовно, найчастіше йшлося про погоду, або ж ро урожайність чи особливості ґрунту. Власне, під час однієї з таких розмов жінка розповіла мені про Кротовича; досі не знаю, чи це прізвище чоловіка, чи прізвисько?.. У всякому разі, справно відгукувався. Виявляється, у нього є якась особлива метода догляду за ґрунтами та рослинами. Тож і збирає з року в рік найбагатші врожаї в цій місцевості. Ділиться плодами із сусідами. На ринку продає. Та й самому завжди вистачає. Якось Кротович відгукнувся поправити екологію на городі пані Лукреції. Розповіла, що сталася насправді дивовижа: зникли шкідники, бур᾿яни майже повсюдно та враз. На деревах листя – збільшилось; трава, чесно, зеленішою стала. Суниця-полуниця – з кулак розміром, і наливалася так, що, здавалося, просто у лице тобі порскне…

Звісно, я захотів зазнайомитись з цим чоловіком, не покладаючись на випадок, цільово…

Уже невдовзі побував на його парцелі. Вона, справді, буяла рослинністю та пахощами. Невеличкий дерев᾿яний будиночок навряд чи можна було б назвати ошатним. Він просто був. «Що це за плоди у вас, подібні до ананасів?!» – запитав я. «Ананаси», – зухвало відповів Кротович. Про банани, манго я уже нічого не з᾿ясовував… Були й такі фрукти, а чи овочі, що я і назви їхньої не знав. Звісно, ми частувалися. Навіть настоянку горілчану, смарагдового кольору, спробували. Чудовий напій, що п᾿янить, по-своєму, оксамитово, – мушу сказати вам. Рецептом тоді Кротович не поділився. Мабуть, захотів мати монополію на це пійло. А я собі не квапився, бо планував постійні тривалі стосунки із садівником.

Розмовляли про різне. Та все крутилося довкола городніх сягнень. Хоча тут моцуватися з Кротовичем годі. Я вирішив пустити надалі усе на самоплив… І не помилився. Цей талановитий садівник і городник згодом й сам запропонував свої послуги на моїй зеленій садибі. Це саме те, чого я очікував. …Небавом уже порядкував у мене, як себе вдома. Вештався вздовж і впоперек периметру ґрунтів. Час до часу зупинявся й подовгу вистоював, наче щось обмірковував, прикидав. Якогось особливого інструмента з собою не мав.

Він не квапився. І було очевидним, що чекає, допоки я залишу його самого на цій ділянці. Усе ж я встиг помітити дещо дивне у його маніпуляціях на ґрунті. Скажімо, свою коротку м᾿язисту руку легко встромляв повністю у землю, так, наче ґрунт був розжиженою масою. Я, у якусь мить, спробував наблизитись до Кротовича. Він помітив й висмикнув руку із ґрунту: на розкритій долоні тримав жовтуваті величенькі кокони. По паузі додав: «Оця нечисть загиджує ваші ґрунти, не дає рослинам черпати достатню енергію землі. Вичищу все отут…» Тоді я подумав про східне екзистенційне поняття «місце сили» та якось поєднав його з нашими теренами, аби увести себе у певні нелінійні розмірковування. Навіть дещо занотував, чим і користуюсь зараз. Письменницькі звички завше виправдовують себе.

…Якось я повернувся з міста, що називається, зненацька. Кротовича не застав, хоча, саме в цей час, він, звикло, копирсається в моєму ґрунті, або ж просто мережить город-сад своїми дрібненькими кроками. Натомість мою увагу забрало те, що земля навколо густо порита-покупкована. Як на мене, зіпсута кротячими штольнями. Спересердя схопив лопату, трійчаті вила та кинувся до городу. Глибоко перекопав одну-другу купку… – нічого! Й лише на третій вздрів кротячу лискучу спину вкрай великих розмірів, одразу схопив вила, аби застромити у шкідника. Та майже одразу застановився. Тваринка почасти струснула із себе землю, примружила і без того закриті очі та почала просто на моїх очах стрімко збільшуватись. Усе це супроводжувалось ледь вловлюваним потріскуванням і виділенням якоїсь рідини, що вже калюжею стояла довкіл. І коли це все сягнуло розмірів людського тіла, раптом почали проявлятись впізнавані ознаки Кротовича. Вмить чолов᾿яга, вже у людському тілі, встав, повністю обтрусив з себе залишки землі. І почимчикував, гордісінький, в бік дровітні, мабуть, одягатися?.. Це все мене, звісно, шокувало. Хоча й побачив у житті чимало…

Хтось з читачів, саме тут, скаже: «Так не буває!» А я додам: «Проте трапляється!..» Реальне та містичне, подеколи, накладаються й потрапляють у спільний простір. Гадаю, тут немає нічого дивовижного. Це – всього лиш – незвичне. Проте колись ми до цього звикнемо. Дістанемось. І буде некепсько.

Ось і в моєму випадку. Я зовсім далеко від твердження, що Кротович зазнав якихось біологічних трансформацій. Його втілення у підземну тваринку, звісно ж, – на рівні глибинних енергетичних змін, що ми їх, поки-що, не фіксуємо. Напевне, – це ще домолекулярний стан. Бачимо лише поверхню явища. Міркую над цим уже з часів. Взаємопроникнення певних енергетичних процесів дозволяє створити крота із людини, або ж навпаки. Саме тут теорія поєднується з практикою, хоча є лише поодинокі результати, не дістається навіть поверхонь енергетичних процесів, не те що проникнення в них. Тобто, в подібних випадках маємо справу з вибудовою істоти ще задовго до біологічних сягнень. Енергетична сутність умить стає біологічною. Або ж – у зворотний бік…

Чи мав я розмову з Кротовичем після уже згадуваних подій? Так. Його розповіді свідчили про те, що метаморфози відбуваються мимо його волі. Щойно він відчуває, як щось гаряче потужно розтікається його тілом. Ніби якийсь внутрішній стрім забирає всього, аби вигулькнути на інших просторах. Готовий стати іншим, і стає ним. У личині крота мало контролює себе. Втім, завше повертається у свою подобизну. Хто владний у всіх цих процесах – достеменно невідомо… Часом вештається городами-садами, яко кріт, доволі довго, втілюючи свою роботу. Скажете, тут більше запитань, аніж відповідей… Згоден. Зате вони таки сформульовані. Мною. Письменником. І хтось дістанеться зовсім незвичної для нас, сьогоднішніх, практики. І з᾿ясує більше. А «феномен Кротовича» – ось він, поряд. Уже нині. І кожний новий день – це новий шанс… І для Кротовича – також.

читати