поезія завше мовчить

 

тому то тепер Андрій Андрійович

втратив голос

 

знаменитий голос

російського бітника

яким заворожував

і яким брав найвищі ноти

- немов студент консерваторії -

від якого

тріскали стелі у сільських клубах

і гасли ажурні лампи паризьких кав’ярень

 

вчора я слухав як він ще вишіптує свої

- знані ним напам”ять - вірші з 60-тих

 

але це схоже на мовчанку

схоже на навчання

промовляти тишею

але такого курсу немає

навіть у Columbia University

 

гадаю Андрію Андрійовичу

що в людині порівну 50/50

 

життя і смерті

голосу і безголосся

Еклезіяст напрошується

як необов”язкова цитата

всьому свій час

він показує відіоми

- візуальну графіку свого голосу -

 

що схоже на рентґенівські знимки

його часу - нашого часу -

- часу взагалі -

 

де Ален Ґінзберґ

Роберт Ловелл

місіс Онасіс

Мерилін Монро?

 

де бітники?

де діти квітів?

висаджені на бульварах Сан-Франциско

чи їхпильнує ще Ловренс Ферлінґетті?

 

можливо єдиний

спражній бітник

якого Америка мала б показувати

в музеях мадам Кюссо

а не голівудських зірок

у випрасуваних костюмах

від funeral home

 

чи збанкрутілих політиків минулого століття

за яких навіть не варто поставити свічку

 

все брудне Андрію Андрійовичу

60-ті роки сьогодні брудна білизна

у якій порпаються усі

бабраються як нью-йорські бомжі

 

як швидко усе минуло

як швидко усе минає

 

мабуть тільки поезія здатна

покласти золоту каблучку на вуста поета

і запечатати його голос

даючи можливість іншим

доспівати його самотню пісню

 

Ви у це вірили Андрію Андрійовичу

на жаль моє покоління

слабо у це вірить

- недовірки і недоумки -

 

бо нащо нам стільки месій

коли і справжнього месію

перетворили на кіч

 

читайте Андрію Андрійовичу

ворушіть устами

музика що залишилась

у Ваших віршах

буде Вашим голосом

 

комусь же - курва - потрібна ця музика

 

2005

 

Wasyl Machno

Na wieczorze Andreja Wozniesienskiego

Tł um. Bohdan Zadura

 

poezja zawsze milczy

 

dlatego wlasnie teraz Andrej Andrejowicz

stracil glos

 

znakomity glos

rosyjskiego bitnika

ktorym podbijal

i za ktory zbieral najwyzsze noty

jako student konserwatorium

od ktorego pekaly sufity w wiejskich klubach

i azurowe lampy paryskich kawiarni

 

wczoraj sluchalem jeszcze jak on wyszeptuje

– z pamieci – wiersze z lat 60.

 

ale to przypomina milczenie

przypomina nauczanie

mowienia cisza

ale takiego kursu nie ma

nawet na Columbia University

 

przypominam Andrejowi Andrejowiczowi

ze w czlowieku jest rowno pol na pol

zycia i smierci

glosu i bezglosu

Eklezjasta naprasza sie

jak nieobowiazkowy cytat

wszystko ma swoj czas

on pokazuje widomym

– wizualna grafike swego glosu –

ktora przypomina zdjecia rentgenowskie

jego czasu – naszego czasu –

czasu w ogole

 

gdzie Allen Ginsberg

Robert Lovell

missis Onasis

Marylyn Monroe?

 

gdzie bitnicy?

gdzie dzieci kwiaty?

posadzone na bulwarach San Francisco

czy ich doglada jeszcze Lawrance Ferlingetti”

 

byc moze jedyny

prawdziwy bitnik

jakiego Ameryka

powinna pokazywac

w muzeum madame Tussot

zamiast hollywoodzkich gwiazd

w wyprasowanych kostiumach

z funeral home

czy zbankrutowanych politykow minionego stulecia

za ktorych nawet nie warto zapalic swieczki

 

coraz brudniej Andreju Andrejowiczu

lata 60. dzisiaj to brudna bielizna

w ktorej grzebia sie wszyscy

babrza jak nowojorskie lumpy

 

jak szybko wszystko minelo

jak szybko wszystko mija

 

byc moze tylko poezja jest zdolna

polozyc zloty pierscionek na usta poety

i zapieczetowac jego glos

dajac innym mozliwosc

dospiewania jego samotnej piesni

 

pan w to wierzyl Andreju Anrdejowiczu

niestety moje pokolenie

slabo w to wierzy

– niedowiarki i niedouki –

 

bo po co nam tylu mesjaszy

kiedy nawet prawdziwego mesjasza

przerobili na kicz

 

 

niech pan czyta Andreju Andrejowiczu

porusza ustami

muzyka ktora zostala

w Panskich wierszach

bedzie Pana glosem

 

komus przeciez kurwa potrzebna jest ta muzyka

 

 

 

Василь Махно

НА ВЕЧЕРЕ АНДРЕЯ ВОЗНЕСЕНСКОГО

Перевод Эдуарда Хвиловского

 

поэзия всегда молчит

 

поэтому теперь Андрей Андреевич

утратил голос

 

знаменитый голос

российского битника

которым завораживал

и брал самые высокие ноты –

как студент консерватории –

от игры которого

трещали потолки в сельских клубах

и гасли ажурные лампы парижских кафе

 

вчера я слушал как он по памяти

тихо читал свои стихи шестидесятых

 

но это похоже на игру в молчанку

похоже на науку

говорить не говоря

хотя такого курса нет

даже в Колумбийском университете.

 

думаю Андрей Андреевич

что у человека поровну 50/50

 

жизни и смерти

голоса и безмолвия

напашивается необязательная

цитата из Экклезиаста

всему своё время

 

он демонстрирует видиомы –

визуальную графику своего голоса –

они похожи на рентгеновские снимки

его времени – нашего времени –

времени вообще –

 

где Ален Гинзберг

Роберт Лоуэлл

миссис Онассис

Мерилин Монро?

 

где битники?

где дети цветов?

высаженные на бульварах Сан-Франциско

или их охраняет Лоуренс Ферлингетти?

 

может единственный

настоящий битник

которого Америка могла бы показывать

в музеях мадам Тюссо

вместо голливудских звёзд

в отглаженных костюмах

от похоронных домов

или обанкротившихся политиков

прошлого столетия

за которые и свечку жалко поставить

 

всё в грязи Андрей Андреевич

60-е годы сегодня грязное бельё

в котором копаются все

роются как нью-йоркские бомжы

 

как быстро всё прошло

как быстро всё проходит

 

наверное только поэзия может

приложить золотой перстень к устам поэта

и запечатать его голос

давая возможность другим

допеть его одинокую песню

 

Вы в это верили Андрей Андреевич

но моё поколение

в это почти не верит –

выродки и недоумки –

 

ибо зачем нам столько мессий

если и из настоящего

сделали кич

 

читайте Андрей Андреевич

пусть одними губами

музыка Ваших стихов

будет Вашим голосом

 

кому-то же – чёрт – эта музыка нужна

 

читати