Драма-оперета. 

Виконавці: 

Ваня (Сумський) - 50-55 років, 15 років в Америці, алкоголік.

Микола (Коля) - 32-35 років, 2 роки в Америці, початкуючий алкоголік.

Педро - 25 років, мексиканець.

Зіна - 45-50 років, 3 роки в Америці.

Дана - 35 років, 3 роки в Америці.

Жана з Москви - вік важко визначити і невідомо скільки років в Америці.

Діма - гість Зіни і Дани.

Пани і Пані - у 3 і 4 з’яві.

"Четверта хвиля" - у 6 з’яві.

 

Хор Союзу Українок Америки

Хор хасидів

Дія відбувається у Нью-Йорку

Хор Союзу Українок Америки виконує

"Гімн Союзу Українок"

Гей, сестри, вгору очі і духа піднесім 

 

1. Coney Island/Stillwell Avenue, Brooklyn, NY

 

До перону останньої станції

Coney Island/Stillwell Avenue прибувають поїзди.

Час від часу чути вигуки кондукторів

Last stop! Last stop! Last stop!

На пероні Coney Island/Stillwell Avenue сидять троє бруклинських корефанів Ваня (Сумський), Микола (Коля) і мексиканець Педро, ім´я якого не має додатку.

Звідусіль чути як кондуктори кричать Last Stop .

Ваня потягується і знову поринає у сон.

Педро вкутався курткою розміру XXXL і теж мирно куняє.

Микола, брудними, давно немитими, руками, чіхається біля розпірки без замка.

Пробуджується Педро і спостерігає за Миколою.

 

Педро: (придуркувато і весело) Mujer

 

Микола: Пішов на хер, кактус мексиканський. (доброзичливо посміхається Педрові) . Нарешті прокидається Ваня

 

Ваня: Шо поїзд не їде?

 

Микола: Та шось він там казав (показує на репродуктор) , але нічо не ясно.

 

Ваня: Колю, Ти знаєш ким я там був? (Розчаровано) Шо ти знаєєєєш... (Повертається до Педра) Педро, а ти ким був в Мексиці?

 

Педро: Pedro, si Pedro

 

Ваня: Ти був там Педром? Колю, він був Педром. От, зараза мексиканська, усе поніма. (До Педра)

Шо на Брайтоні работав у руских? А ти, Колю, бував у Мексиці?

 

Микола: Та був

 

Ваня: Коли це?

 

Микола: Як коли? Коли до Штатів летів, ну то через Мексику. В пустелі, там сука, чуть не здох. (Павза)

Слухай, поставили ми з жінкою візи до Мексики, а в самих мандраж: прочитав, що в Мехіко, столиці їхній повітря не вистачає...

 

Ваня: Як то?

 

Микола: ...високо вони над рівнем моря побудували свою столицю...

 

Ваня: А-а-а, а тепер проблєми с воздухом. Ти ж на Педра посмотри: шо воно путнє могло построїть?

 

Микола: А тоді почав усе читати про Мексику. Знайшов навіть їхнього письменника Ху... ну…, Хуа…, Хуана Рульфо і прочитав його оповідання "Північний кордон" І тоді мені матка впала повністю. Він, курва, якраз описав як вони (показує на Педра) переходять північний кордон, вночі. Всіх американці перестріляли, лишився лише один, який повертається додому і оповідає усе своєму батькові. Всього я уже не пам´ятаю, але перестріляли усіх. Ну, думаю, можуть і нас. Прилетіли ми до Мехіко, ніби як туристи, відразу пересадили нас на якусь внутрішню лінію і ми опинилися в глухому містечку, навколо гори. Поселили нас в готелі, блядь, згадаю - недобре робиться мені. Тиждень приходила до нас дівчина, ну років 15 мала, казала нікуди не виходити, і що завтра ми підемо. Так минуло півтора тижні. В готелі було нас семеро: усі українці. Однієї ночі прийшла дівчина і ще з нею двоє, сказали збиратися і запастися водою. Ночі там уже були холодні. Дійшли до якоїсь ріки. Ті двоє почали надувати поліетиленові мішки. Ріку треба було переплисти. Один з наших, що боявся води, так і залишився на мексиканському березі. Стояв і плакав.

Двох втопилося, пішла велика вода і їх понесло течією, мішки розвернуло і вони зсунулись, тільки голови виринали, їх ніхто й не думав рятувати. Ми з жінкою, і ще двоє, якось до того американського берега дістались. Правда, жінку лише через добу знайшов на дереві, перестрашену. Нас підібрали американські прикордонники, бо інакше ми б там не вижили. А тоді брат з Чікаго заручився за нас. До брата вирішили не їхати. Зупинились у Нью-Йорку...

 

Ваня: А мені тут знакомий поляк поміг. Лічно порекомедував дєтскую площадку. Ото, коли я ночував під Нью Утрехт, там рядом, ото, дєцкая площадка. Там було харашо, площадка і рядом бейкерна. Ну, коли ото с утра с перепою пить хочеця, чи за комір щось укинуть, то чекаєш до десяти утра, коли с той єврейской школи, тіпа єшиви, чи шось в тому роді, шпана єврейська вибіжить. Ну, вони, Колю, забудьки вообщє, то бутилку води забудуть, то якусь жратву. Оце після них не надо риться в мусорніку. Інтересні такі діти, ганяють по площадці, як ошпарені.

А з бейкерної у п´ятницю, перед шабашем їхнім, хліб, булки виносять і ставлять у великих пачках, тіпа, бери не хочу. Так шо с голодухи тут не помреш. Одно жалко - водки ніхто не предлагає. А так жить можна...

Микола: Так...

 

Ваня: Ото в неділю, да, ну в неділю, помниш, ото постояв. Поодкривав двері до “Макдональда”, на бутилку і насшибав. Ну, помниш віскі, то з конем на етикетці, ну, так тож за той “Макдональд”. Америка хароша страна. Не пропадеш. Одно тільки - работать я уже не могу. Руки трусяться. Ну, і с англійскім не то. Учи язик поки ше молодий, Колю.

 

Микола: Знаєш, ми з жінкою приїхали обоє, сяк-так облаштувались, а вона - додому хочу. Я кажу, курва, почекай до весни борги відробимо, десять тисяч позичили. А вона - нє, не буду тут і всьо. Я спочатку на будову влаштувався, вона сидить вдома і сиґарети смалить. А одного разу з пуерторіком застав. Вона ж, сука, пуерторіків натравила на мене. Кілька тижнів відлежав в госпіталі, в Маймонідесі. А там приходить якась мимра і починає розпитувати все: коли приїхав, хто тебе викликав, бо фонди усе покриють, ну моє лікування. Тоді я з госпіталю втік. До своєї вирішив не повертатись. Зустрів також поляків, які бичують уже по десять років, пристав до них. Ледь не вбили, коли я став на оборону Львова, сам проти сімох. Тоді почав ночувати по пляжах. Тут, на Коні Айленд, зимою холодно, до весни б дожити, тоді лафа - лежиш на пляжі до ночі, коли прибережні вогні засвічуються як різдвяні ялинки, кораблі пливуть і океан шумить. Лафа тоді.

 

Ваня: З Педром, Колю, я знакомий недавно, підібрав його на Брайтоні, ти ж бачиш воно, Колю, трохи не сповна, як кажуть, криша поїхала, перетрудився с овощами на Брайтоні, свої його били, а дєнєг не платили. Замерзав він, Колю. Услужливий такий і благодарний. Жалко його. Бідося мексиканська.

 

Микола: А він чого сюди приїхав?

 

Ваня: А чого люди до Америки пруться? Я тут за п´ятнадцять лєт кого тільки не встрєчал, Колю. Заслужених тренєров, спортсменов, артістов, учьоних...

Оце, сидю на Брайтоні, возлє "Мілєніума", тіпа, отдихаю. Смотрю іде на мене жлобіна двометрова, ти ба, Євгеній Александровіч, аж не повірив. Його стіхи, Колю, колись мені нравились. Здрастє, кажу, Євгеній Александровіч. А він: автограф - пожалуста, а дєнєг не дам, самому, тіпа, не хватає.

 

Микола: Я про нього теж шось чув. А шо він тут робить?

 

Ваня: Не знаю. Чув, що батрачить тут в одном університєті.

 

Микола: Всі сюди їдуть...

Ваня: Да. Америка, блін, не безрозмєрна. Куди оце їхній презідєнт дивиться, мені не понятно.

 

Микола: Знаєш, коли я через Мексику сюди намірився, то я навіть не уявляв собі, як туди потрапити. Географію у школі вчив, але до Мексики ніяк не доходив.

 

Ваня: Може тому, шо вона в другом полушарії?

 

Микола: Точно! 

 

2. Borough Park, Brooklyn, NY

Бруклинська квартира, в якій мешкають

Зіна, Дана і Жана з Москви

 

Зіна: Диви, Даню, (показує дитячі речі) ото купила у “Ліквідаторі”, внучці пошлю. Да-а-а. На весну якраз буде у сам раз.

 

Дана: Вчорам-м робєла ту в одної рабайки. Виділа-м таке саме. А як вони то купуют, то видко, шо то добре.

 

Зіна: Оце як піднімалась встрітила нашу сусідку, шо поверхом вище. Мені кажетьця, шо той мужик, з яким вона живе, то її законний

 

Дана: А хто зна?

 

Зіна: Кажеця мені так... Ніколи ніяких криків не чуть у них.

 

Дана: Жана казала, шо шось чула, але не крики (сміється)

 

Зіна: Видно, шо з мужиком. Не така голодна...

 

Дана: То правда (зітхає) . Я зі своїм розвелася, бо пив, падло таке, кинув мене з двома дітьми...

 

Зіна: ... а мій, як ото поїхав до тієї Америки, то попервах хоч дєньги та вєщі присилав, а потом уже всьо - ні тобі пісьма, ні тобі прівєта. Я отак пожила. А тоді до посольства американського у Києві двинула. Жіночка така сердешна мені попалась. Оце, питає: Зіна, чого це ти до Америки собралась? А я їй кажу: мужика свого поїду шукать, зник він десь у тій Америці. Їдь, каже вона до мене, їдь, Зіна, а в самої глаза такі грустні-грустні.

 

Жана: (малюється біля дзеркала) Привет.

(Дзвонить мобілка) Да, милый, да, да. Да, Эдик, да, солнышко, лечу, лечу. Пока, девочки. (Виходить)

 

Зіна: От, сучка.

Дана: Курва...

 

3. EastVillage, Manhattan, N.Y.

Народний дім.

Відбуваються Збори.

З семи присутніх, п´ятеро дрімають.

Чути писк слухових апаратів.

Двоє за столом предсідник і протоколярний секретар.

На столі Coca Cola , пластикові склянки.

 

Предсідник: Чи уділяємо абсолюторію?

 

Протоколярний секретар: Уділяємо.

 

Пані: (підносить руку) Я маю питання?

 

Предсідник: Прошу.

 

Пані: Коли 1944 року ми з батьком виїхали возом до Словаччини, то ми не могли передбачити, що наша боротьба за неньку Україну затягнеться так довго. Мої татуньо, царство їм небесне, завжди нас з братом виховували у патрійотичному дусі... Ми вислали минулого року 127 пачок з книжками, бо пивницю нам затопило і книжки почали цвисти, то хай хоч хтось там скористає.

Наше завдання було затримати. І ми затримали.. В Україні я перший раз була з турою 1973 року, всюди було КҐБ. Нічого там не було, люди бідували.

Другий раз ми з чоловіком поїхали по незалежности так само нічого не було, люди не мали навіть чаю.

Третий раз я вже не їхала, бо вийшла на емеритуру. Слава Україні!

 

Пан 1: Перепрашаю, але мушу кинути кводра (Виходить)

 

Пан 2: Я маю коментар.

 

Предсідник: Прошу?

 

Пан 2: Нав´язуючись до того, що тільки що сказала Пані, евентуально згори можна подякувати усім, хто ще не забув нашу неньку (витирає сльози) і в силу своїх можливостей і скромних заощаджень підтримує нашу орґанізацію, котра підтримує Україну.

Недавно в "Ню-Йорк Таймсі" була стаття на тему України. Я уважаю, що наші молодечі орґанізації повинні зробити здвиг супроти наклепів на Україну і пройти колоною по П´ятій Авеню.

 

Предсідник: (до протоколярного секретаря) Запишіть цю цінну пропозицію пана....

 

Пан 2: Я називаюся інжінєр Хохоцький

 

Пані: Я ще хотіла би додати...

 

Предсідник: Прошу.

 

Пані: Ми, наша еміґрація, перебуває в такому стані, що потрібно якось реаґувати на тих новоприбулих.

 

Предсідник: То є важне, питання, прошу Пані, але за нині ми його не вирішимо...

 

Пані: Я тілько, нав´язуючи до точки 3, хочу заострити увагу Зборів, що з ними щось треба робити, бо їх вже повна церква.

 

Предсідник: Для того ми тут і зійшлися...

 

Пан 1: Перепрашаю, але мушу кинути кводра (Виходить)

 

Пані: Свідома частина нашої еміґрації вже давно...

 

Предсідник: Перепрашаю, часу мало, а точок богато.

  

4. Borough Park, Brooklyn, NY

Зіна і Діма. Видно, що поспіхом п´ють,

потім швидко роздягаються і займаються сексом. Дзвінок.

 

Зіна: (стривожено) Ой, хто ж то прийшов? Дана ше повинна буть на роботі у рабайки, а Жана казала, шо у гори поїхала со своїм хахарьком. Утром должна вернуться, завтра... тоїсть

 

Діма: Не відкривай (Дзвінок настирливий)

 

Зіна: Ой, собирайся бистро. (Обоє вдягаються.)

 

Зіна: (говорить у домофон) Who?

 

Голос Дани

 

П´ють уже на трьох

 

Дана: То може лишете сє на ніч?

 

Зіна: Ну як це?

 

Діма: А шо? Можна. Жани ж не буде?

 

Дана: Нє...

 

Зіна: Але як це? Де тут спать... втройом...

 

Дана: Дім, а ви ж можете на Жанинім ліжку...

 

Діма: А шо? Можна, Жани ж не буде?

 

Зіна: Утром обіщалась ...

 

Вкладаються спати. Ліжко Жани ближче до Даниного.

Дана, вийшовши з ванної, спеціально крутиться перед Дімою.

Зіна: Дана, іди уже спать, свєт нада економить.

Дана й далі крутиться перед Дімою.

Зіна: Дана не крути задом. Іди спать!

 

Зіна гасить світло. Дана перевертається, видно, що не може заснути.

Не спить Зіна. Діма спить.

 

Дана: Не годна-м спати.

Зіна: Спи.

 

Видно, що Даннина рука шарить по Діминому простирадлі.

Діма прокидається.

 

Діма: Вона спить?

Дана: Спить.

 

Діма тягне Дану до свого ліжка.

Вовтузяться і чути ритмічний рип старого,

знайденого Жаною, на вулиці матраса.

Зранку Дана спить в обнімку з Дімою.

Прокидається Зіна

 

Зіна: Вон!!!

 

Зіна стягає розімлілу Дану, а переляканого Діму

штовхає у спину і зачиняє за ним двері.

 

Зіна: Сучка!

 

Дана: Ой, а вам не стидно з молодшими лєгати до…

Зіна: Замовч паскудо...

 

Дана: А ви чого водите сюда хабалів. Шо, самі жиєте? Беріт собі кватиру і водіт кого хочете...

 

Плаче Зіна і плаче Дана.

 

5. East Village, Manhattan, N.Y.

 

Предсідник: Прошу питання, бо ми дішли до остатної точки

 

Пан: Я коротко. Чи не здаєте собі справу, панове, що “четверта хвиля” і так собі дасть раду і най собі пливе сама, а ми мусимо думати про Україну.

 

Пані: Та Україна мені сниться, як мої мама. Як я була у Львові, то всі говорили по-українському, а в Києві тілько по- москальському.

Може, ми перенесемо столицю до Львова, де мої покійні татуньо дістали працю, за поляків, на колєї і тоді...

 

Предсідник: Пані, політичні дискусії при кінці зборів, столицю рухати не треба...

 

Пані: Я то так сказала, шоби було краще

 

Предсідник: Як вже є, так є, бо шо ми можемо тут вдіяти

 

Пан 3: Я то то слухаю, панове, і ніц не розумію, шо тут ми вирішуємо

 

Предсідник: Ну то, прошу пана, подавати пропозиції

 

Пан 3: Евентуально, ми тут, у вільному світі, на Другій Евені, може чогось в тій Україні і не розумієм, але мої діти ходили до школи українознавства, а внуки навчилися 100 слів по-українському, за кожне слово я платив їм по 10 долярів.

Внуків у мене троє, то можете порахувати, панове, кілько тота мова мене коштувала.

(Павза)

А мій син вчив мапу Львова, бо ми готувались визволяти се місто від большевиків. Шкода, же так швидко Совєцький Союз мав колапс.

 

Пані: То правда, що та влада має клімакс...

 

Предсідник: Прошу не заглиблюватись так глибоко в се питання

 

Пан 1: Перепрашаю, але мушу відійти. Дискусія я вам скажу була цікава. Чи на другу неділю будут сходини?

 

Предсідник: Певно що так, бо точок богато...

 

Пан 1: Пращаю вас, панове.

6. Brooklyn, AvenueU, N.Y.

Ресторан "Мрія еміґранта".

Проходять збори “Четвертої хвилі”.

За столом - голова зборів та секретар. В залі 15 осіб.

 

Голова: Ну, ми туво, бо якось треба об´єднатися, ну, створити шось та шо ми негодні?

 

Секретар: Але з баняками нам не подорозі...

 

Озабочена жіночка: Я пропоную створити такий клуб за інтересами, щоби можна було познайомиця, щоби забава там була ...

 

Голова: Нє, ну, то занадто вузько, то мусить бути організація.

 

Секретар: Ну, типу...

 

Лірична жіночка: Знаєте, щоб можна було прийти та за кавою почитати вірші.

Я ось, наприклад, пишу, а друкуватись тут ніде..

 

Секретар: От орган потрібний.

 

Озабочена жіночка: Ну, а я ж про це вам і кажу...

 

Секретар: Ну, при чьом тут ето... Ми ж серйозно ... Я про газету чи журнал...

 

Голова: Да, журнал потрібний "Бруклинський голос" чи...

 

Секретар: Над назвою ще можна подумать...

 

Лірична жіночка: Знаєте, я її розумію. Ось прийдеш додому навіть нікому вірші прочитать...

 

Озабочена жіночка: Та при чім тут вірші...

 

Голова: Ну ми відхились... тут ж треба подумати про розподіл обов´язків, і що ми будемо робити.

 

Секретар: Я тут прикинув вже і розписав, ось Мишко буде відповідать за пресу, він в Україні газети любив читать, Віра - за культурно-масову роботу, ну так далі.

Список ось, можна ознайомитись.

 

Віра: Я ше в шостому класі в піонерській дружині імені Валі Котика, був такий піонер-герой. Забули?

Ну, от я тою масовою культурою і займалась.

От перший крок, пропоную, закупить білєти до Метрополітен Опери і всі ідем прилучаться до вічного.

 

Озабочена жіночка: А шо то таке та опера, танці там будуть?

 

Лірична жіночка: Ну що ви? Там... найкращі співаки світу, найкращі опери...

 

Озабочена жіночка: А-а-а опера, тю, дак це я по радіо ще в Союзі слухала.

Нє, не піду. Не нравиться мені. Я лучче в ресторан на Брайтон.

 

Голова: Окей, ґайз, в оперу підем пізніше.

 

Секретар: Да. Ну, треба шось таке придумать, щоби всі зі задрощів зісра...

 

Стьопа: А може ударим автопробєгом по бездорожью, ну, туво, на байдарках по Делавері, масове таке дійство.

А потім, є в мене один журналіст, з нашой хвилі, то він так розпише, що охиріють.

(Жіночка озабочена ахає)

Ну, sorry, sorry. Я хлопець простий, з села.

 

Голова: Який автопробєг?

 

Стьопа: Ну, це я так пошутив.

 

Секретар: Да які тут шутки, тут усе серйозно.

 

Просто Марія: Може б нам подумати як допомогти Україні і дітям-сиротам?

 

Секретар: Ну ви вообще, тут не можливо членські взноси з вас собрать, а ви - помощь Україні? Ви шо первий год в Америці? То хай баняки їм і помагають. У нас інша задача, правильно, я кажу?

(Звертається до голови)

Голова: Ми до цього ще не дозріли, тут питання в іншому, як нам згуртуватись.

 

Віра: Якщо в оперу не ідем, то я з себе повноваження складаю...

 

Голова: А хто сказав, що ми не підем. Тут же сидить (показує на залу) більша ж половина з вищою освітою, нам культура потрібна, але не зараз?

 

Секретар: Правильно, не зараз...

 

Просто Марія: Знаєте, бо ми в Союзі Українок дуже багато...

 

Секретар: Та шо ви з тим Союзом, ми всі були в Союзі. Правильно?

(звертається до голови)

 

Голова: Так шо ж ми рішили?

(до секретаря)

 

Секретар: Ну шо? Ну, шо ми двигаємся в правильному направлєнії. Правильно?

 

Поміж 6 і 7 з’явами

минає рік.

 

7. Coney Island/Stillwell Avenue, Brooklyn, NY

 

Ваня сам, але він цього не помічає

 

Ваня: Колю, а тут же українців багато на Манхетені. У них там, тіпа, свій банк, клуби, дом для народу, бари.

Я поначалу заходив до одного бару.

Однажди старічок до мене підсів, взяв пиво, а коли розплачувався, то руки у нього тряслись так, як осьо, у мене.

Каже він: а чого ви усі до Америки їдите? Хто ж Україну, тіпа, строїть буде?

А я кажу: там таких я як ше много осталось. Не волнуйтесь, папаша, построять вони вам Україну.

Да...

Саме лучче тут жінкам, знайде якась такого вот старічка, глазки построїть, цицьку покаже, а він всьо: жиниться буду. Діти його отговарують, а він: нє, каже, любов у мене і всьо.

Так многі бумаги получили, поживе отак з ним, шоб карту дістать, а тоді : на хєр він їй нужен імпотент нещасний...

Да...

Я сначала тоже жив с одной с Ташкента.

По ночах, Колю, всьо про якогось Кама-Сутру мені говорила. Нервувала мене тим Кама-Сутрою, то я її того ... бросив.

Оце, Колю, помирать навєрно буду. Сходив якось посцять, то кров´ю сцяв. Прошлой зимой холодно було...

 

Біля входу до станції “Coney Island/Stillwell Avenue”

стоїть Ваня. Його минають сотні пасажирів.

Дехто з них, зупинившись, кидає, до несміливо простягнутої Ваніної долоні, центи.

Поруч - два поліцейських, не звертаючи уваги на Ваню,

прихились до стіни.

Іде Зіна, д з вонить її мобільний телефон.

 

 

 

 

Зіна: Да, да, я тут на Коні Айленд, уже собираюсь їхать додому... Купила, угу, купила, угу. Замахав уже своїми вопросами...

 

Ваня затискає в кулаці зібрані центи і хоче заховати до кишені, але не потрапляє і монети сиплються на бетон.

Від цього звуку прохоплюються поліцейські.

Кидає поглядом на Ваню також Зіна.

У Вані трясуться губи, трясеться рука,

йому важко щось вимовити, він впізнає Зіну.

Спазми стискають йому горло.

 

Ваня: (тихо, ледь чутно) Зі-на, Зі-НА, ЗІ-НА

(несамовитим голосом)

З І Н А !!!

 

Зіна припиняє розмову і дивиться на Ваню

 

Ваня: (хрипить) Зіна.

 

Зіна: (у телефон) Пізніше... (до Вані) Ваня?

 

Ваня: Зі-на.

 

Ваня і Зіна сидять на лавці зупинки Коні Айленд.

Чути як кондуктори викрикуюють:

Last stop ! Last stop ! Last stop !

 

Ваня: Позно, Зіна, ти нашла мене...

 

Зіна: Уже запізно (зітхає) . Замуж я тут вийшла Ваню, за старічка одного, вдівця. Бумаги от-от должна получить. Мушу тепер доглядать його.

 

Ваня: А Танюха наша як там?

 

Зіна: Да нічо вроді, мужа нового нашла, неп´ющого, квартіру я їм помогла купить. Бєрємєнна вона тепер од нового мужа. Вроді живуть харашо.

 

Ваня: Ти, Зіна, не кажи їй шо ми встрітились...

 

Зіна: О-о-ох. Не скажу.

 

Ваня: Мені ж, Зіна, кранти уже, чувствую я. Ще з прошлой зими...

 

Зіна: То може у якийсь госпіталь...

 

Ваня: Який госпіталь Зіна? Пєсєц мені.

 

Зіна: А шо ж робить Ваня?

 

Ваня: Їдь, Зіна, до свого старічка.

 

Зіна: То я могу?

 

Ваня: Можеш. Не будеш же ночувать тут, на станції, со мной. А на следующій неділі приїдь, Зіна, поможеш мені тут в однім ділі, чувствую, шо помощь твоя мені буде нужна.

 

Зіна: А де тебе іскать?

 

Ваня: По неділях я тут, ілі возлє “Макдональда” стою... Зіна?

 

Зіна: Да, Ваня?

 

Ваня: Попросить тебе шось хочу

 

Зіна: Шо?

 

Ваня: Дай подержать мобільний. Ніколи в руках не держав.

 

Зіна: Держи...

 

Ваня: То твій?

 

Зіна: Мій.

 

Ваня: Старічок купив?

 

Зіна: Нє, сама.

 

Ваня: Красівий.

 

Зіна дивиться на годинник

 

Ваня: Пора?

 

Зіна: Нада їхать, позно уже.

Ваня: Зіна, приїдь на слєдующій неділі...

 

Зіна: Постарають...

 

Ваня: Приїдь, Зіна

 

Чути як кондуктори викрикуюють

Last stop! Last stop! Last stop!

Зіна заходить у вагон, за нею

зачиняються двері і поїзд рушає.

Ваня залишається сам.

Минає тиждень.

 

Ваня: Плохо мені. Коля десь пропав і Педра нема. Казала Зіна, шо приїде... і її нема...

 

Зіна біжить пероном станції, штовхаючи людей,

у напрямку лавки, де сидить, зіщулившись, Ваня.

 

Зіна: Ваня! Прости мене, ради Бога! Не могла раніш.

Старічок не одпускав.

 

Ваня: (Слабким голосом) Спасібо, шо прийшла.

 

Зіна: Ти шось сегодня кушав?

 

Ваня: Не хочу я, неділю уже не їм нічого, сили мене покидають, Зіна.

 

Зіна: Та шо ти Ваня...

 

Ваня: ....чуствую, Зіна, кранти... Оце хотів спросить за Пашу нашого...

 

Зіна: Нема Паші, Ваня, (павза) убили його в прошлом году.

 

Ваня: (Довга павза) Чуствував, я це Зіна.

Не знаю як це обяснить, а чувствував, що з Пашком шось не ладне. Снився він мені часто в прошлом году.

 

Зіна: То я вже тут була, Танюха розповіла телефоном і про вбивство, і про похорони...

(Павза)

 

Ваня: А може не нада було, Зіна?

 

Зіна: Шо не нада?

 

Ваня: До Америки їхать нам? (Павза) Проведи мене Зіна на пляж...

 

Зіна: На пляж?

 

Ваня: На пляж, Зіна.

(Павза)

Помирать я там буду...

 

Ваня і Зіна виходять зі станції Coney Island .

Проминаючи атракціони, поволі йдуть убік порожнього пляжу.

На пляжі Зіна вмощує Ваню на лавку.

Хор хасидів виконує пісню

"Хава нагіва" з одного боку перону станції.

На протилежному - Союз Українок Америки "Гімн Союзу Українок".

Під цей супровід прощається з Америкою душа Вані (Сумського).

Ваня тихо помирає на пляжі.

Чайки літають над Ваніним вистигаючим тілом і, скиглячи, вони одні оплакують його змарноване життя.

Засвічуються вогні маяків. Заходить сонце. Пливуть кораблі.

Але Ваня уже усього цього не бачить.

Чути як дзвонить мобільний телефон в кишені Вані мелодією групи "Наутіліус Помпіліус"

"Ґуд бай Амєріка, о - о - о - у..."

 

Нью-Йорк, 2006 р.

читати